Зразок роботи
ВСТУП
Поняття кваліфікації є одним з центральних і таких, що часто застосовується у теорії кримінального права та правозастосовній практиці. З назв значного числа публікацій випливає, що вони присвячені або загальним проблемам кваліфікації, або ж питанням кваліфікації окремих видів злочинів. Чи не у кожній постанові Пленуму Верховного Суду України містяться вказівки щодо кваліфікації тих чи інших діянь. У повсякденній мові правників часто йдеться про «кваліфікацію злочину», «кваліфікацію із запасом», «неправильну кваліфікацію», «чистоту кваліфікації», «зміну кваліфікації» тощо. Причому вказані й аналогічні вислови часто використовуються паралельно з поняттями «інкримінувати», «притягти до відповідальності», «застосувати певну статтю КК».
Слід зазначити, що закон відповідні терміни використовує порівняно рідко. У нормах матеріального кримінального права вони не зустрічаються взагалі. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК) термін «кваліфікація злочинів» застосовує для характеристики чи не кожної стадії процесу, десятки разів у його статтях йдеться про «застосування кримінального закону» в тому ж значенні, у якому використовується термін «кваліфікація».
Привертає увагу те, що як у теорії кримінального права, так і на практиці до останнього часу переважно йшла мова лише про кваліфікацію злочинів. Таким чином, по суті, будь-яке діяння, яке оцінювалося на підставі положень кримінального закону апріорі, оцінювалося як таке, що полягає у порушенні КК. Разом з тим, навіть побіжне ознайомлення зі змістом сучасного кримінального законодавства, відоме ставлення до КК як до «кодексу свободи», означає, що він передбачає як злочинність, так і незло-чинність діяння. Оцінка вчиненого на основі кримінального закону не обов'язково означає констатацію того, що відбулася кваліфікація злочину. А, отже, крім кваліфікації злочинів, існує і кваліфікація діянь, які не є злочинами, хоча й передбачені КК. Напрошується висновок, що кваліфікація злочинів і 9 кваліфікація діянь, які не є злочинами, охоплюються ширшим поняттям — кримінально-правової кваліфікації.
У літературі з кримінального права не бракує визначень поняття кваліфікації злочинів. Автори або пропонують оригінальні визначення, або ж інтерпретують формулювання інших вчених. На жаль, підхід до визначення відповідних понять не позначається глибиною. Дискусії, якщо вони проводяться, стосуються окремих елементів визначення, використовуваних термінів. Разом з тим, очевидно, що висвітлення проблем, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, доцільно почати зі з'ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні — як відповідної дефініції, а у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття кваліфікації у кримінальному праві, характеристику його змісту та обсягу, виділення видів, встановлення співвідношення з суміжними правовими феноменами, розгляд відповідної діяльності у динаміці та визначення її результатів, аналіз структури тощо.
Попри увагу науковців до кваліфікації злочинів, проблемних питань кваліфікації злочинів комплексно не розглядали. Щоправда, окремі аспекти цього питання вивчали при дослідженні проблем множинності суспільно небезпечних діянь, зокрема, М.І. Бажанов, Р.Р. Галіакбаров, П.С. Дагель, М.А. Єфімов, Ю.О. Красіков, Г.Г. Кріволапов, З.А. Ніколаєва, Г.П. Новоселов, Н.К.Семернева, Ю.Н. Юшков, А.С. Фролов, Е.О. Фролов. У кримінальному праві багато вчених, які присвятили свої праці безпосередньо сукупності та рецидиву злочинів, це - Н.Б. Алієв, Ю.І. Битко, М.І. Блум, Т.М. Кафаров, Л.Н. Кривоченко, О.С. Нікіфоров, М.О. Стручков, Г.Т. Ткешеліадзе, О.М. Яковлев.
Метою дослідження є аналіз загальних правил кваліфікації злочинів.
Об’єктом дослідження є умови розвитку та основні проблеми які виникають при кваліфікації злочинів.
Предметом дослідження є загальні правила кваліфікації.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали сучасні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Їх використання дозволило вивчити проблему комплексно, а також досягти поставленої мети, вирішити поставлені в роботі задачі.
У процесі тлумачення конкретних юридичних конструкцій і норм широко використовувалися прийоми формальної логіки і лексико-граматичного аналізу. Достовірність та обґрунтованість результатів, отриманих у ході дослідження, є наслідком застосування системно-структурного, порівняльно-правового, формально-юридичного методів, а також методу опису понять і термінів, методів аналізу, тлумачення, класифікації. У процесі дослідження були використані такі наукові методи: діалектичний; історико-правовий; догматичний; конкретно-соціологічний та статистичний, порівняльно-правовий; системно-структурний .
Науково-теоретичне підґрунтя становлять наукові дослідження вітчизняних вчених.
Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається з вступу, чотирьох питань, висновків та списку використаних джерел.
Магістр