НАБУВАЛЬНА ДАВНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ ТА ЄС (ID:450874)

Актуальність теми. Право власності – центральний інститут будь-якої цивільно-правової системи, а саме підстави набуття права власності, якими є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно (стає власником), є підставою виникнення права власності. Давність займає одне з провідних місць у системі цивільно-правових строків, а набувальна давність є одним із способів набуття права власності на майно. Захист цивільних прав здійснюється судом, шляхом визнання права власності. У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. За давністю володіння право власності може виникнути на придатне для володіння майно, що належить до будь-якої форми власності, крім того майна, яке вилучено з цивільного обороту. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається тільки за рішенням суду. Попередній власник майна або його правонаступник виступають відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю. Якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнішньому володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.