Зразок роботи
Наразі не існує однозначного консенсусу-твердження, що ж собою являють собою податкові злочини. Їхня юридична природа регулярно викликає диспут серед провідних дослідників цієї галузі, що викликано багатьма побічними факторами. Зокрема, прагнення експертів нав’язати власні варіації класифікації й кваліфікації злочинів, що можуть бути об’єднаними в групу податкових як субодиниці економічних. Незаперечним є той факт, що незалежно від мотиву, вини, матеріального чи формального складу такі правопорушення, як правило, спрямовані проти податкової системи або на заподіяння шкоди у вигляді ненадходження податків, зборів (інших обов'язкових платежів).
Звертаючись до частини 1 ст. 109 Податкового кодексу України [26], податковим правопорушенням слід вважати протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб’єктів у випадках, прямо передбачених вітчизняним законодавством. Діяння розуміють вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Більшість науковців зазначає, що злочинні порушення податкового законодавства умовно можна поділити на «податкові злочини» й «злочини проти порядку оподатковування». Поняття «податкові злочини» вживається в літературі у вузькому й широкому розумінні. У першому випадку податковими злочинами визнаються діяння, які вчиняються в рамках господарської діяльності суб’єкта й посягають на фінансові інтереси держави в частині формування бюджету за рахунок податків з фізичних і юридичних осіб [18].
Отримати уявлення про істинний стан податкової злочинності можна лише на основі методів економіко-правового аналізу з використанням різної економічної інформації. Про реальні масштаби податкової злочинності так чи інакше свідчать наступні фактори:
- значний розрив між офіційними і реальними прибутками населення;
- очевидна різниця між витратами окремих громадян на споживання (придбання у великих обсягах валютних цінностей, нерухомості, автомобілів, предметів обстановки, дорогих послуг) і декларованими ними прибутками;
- прихована зайнятість населення (наявність значної кількості осіб, які працюють на підприємствах, не зареєстрованих у податкових органах, або тих, які здійснюють незаконну підприємницьку діяльність);
- зростання обсягу грошової готівки, що перебуває в позабанківському обороті (використовування «чорної готівки» в розрахунках з іншими підприємствами і при оплаті праці);
- загострення кризи неплатежів, що полягає в нездатності або небажанні організацій розраховуватися грошима з іншими господарюючими суб’єктами у межах комерційної діяльності (переважання бартерних операцій, використовування в розрахунках векселів і інших цінних паперів), а також із бюджетом (заліки, натуральна оплата);
- зниження надходження податків навіть у період очікування сезонного зростання надходжень податків до бюджету;
- збільшення річної частки значними темпами розміру бюджетної недоїмки;
- підвищення обсягів капіталів, які незаконно вивозяться за кордон (відкриття рахунків у зарубіжних банках, придбання компаній і цінних паперів за кордоном). Податкові злочини набули значного поширення і в зовнішньоекономічній діяльності. Найбільша кількість правопорушень фіксується під час здійснення експортних операцій із продукцією чорної і кольорової металургії, гірничорудної промисловості, експорту сільськогосподарської продукції [35, с. 153]
Магістр