Зразок роботи
Відповідно до положень КПК у найзагальнішому сенсі суб’єктами у правовідносинах, що виникають з приводу міжнародного співробітництві під час кримінального провадження є запитуюча та запитувана сторони. Запитуюча сторона – держава, компетентний (уповноважений) орган якої звертається із запитом про міжнародне співробітництво, або міжнародна судова установа. Відповідно, запитуваною стороною є держава, до компетентного органу якої направляється такий запит. Аналізуючи визначення вказаних сторін, ми бачимо, що законодавець чітко визначає три групи суб’єктів: уповноважений орган, компетентний орган, міжнародна судова установа.
Відповідно до ст. 541 КПК, уповноваженим (центральним) органом є орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги. Вітчизняне законодавство дає вичерпний перелік уповноважених органів України до яких відносяться: Генеральна прокуратура України, Національне антикорупційне бюро України та Міністерство юстиції України.
Відповідно до законодавства Генеральна прокуратура України є уповноваженим (центральним) органом в сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження на стадії досудового розслідування. Окрім КПК, законів та міжнародних нормативно-правових актів, ГПУ, виконуючи свої повноваження у відповідній галузі, керується різними підзаконними нормативно-правовими актами, в тому числі, наказом № 223 «Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва» від 18 вересня 2015 року. Відповідно до цього наказу на органи прокуратури покладається: виконання у межах компетенції органів прокуратури зобов’язань України за міжнародними договорами про міжнародне співробітництво під час кримінального провадження, зокрема щодо надання міжнародної правової допомоги, видачі осіб (екстрадиції), перейняття кримінального провадження та з інших передбачених такими договорами питань; установлення, підтримання та розвиток контактів із компетентними установами іноземних держав і міжнародними організаціями, проведення заходів міжнародного співробітництва – зустрічей, переговорів, конференцій, семінарів, круглих столів та тренінгів, а також реалізацію проектів і програм співпраці; удосконалення договірної бази співробітництва, механізмів та процедур надання правової допомоги шляхом укладання міжвідомчих угод, які стосуються компетенції прокуратури, та участі в підготовці міжнародних договорів України у галузі співробітництва під час кримінального провадження, а також законодавства з цих питань [10].
Національне антикорупційне бюро України також є суб’єктом міжнародного співробітництва під час кримінального провадження на стадії досудового розслідування, але його компетенція обмежується виключно розслідуванням корупційних кримінальних правопорушень. Національне антикорупційне бюро України це відносно новий орган і повноцінно функціонувати він почав теж недавно. Тож на даний момент діяльність цього органу в галузі міжнародного співробітництва під час кримінального провадження є недослідженою.
Міністерство юстиції України звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав. Компетентним органом є орган, що здійснює кримінальне провадження, який звертається із запитом згідно з положеннями КПК, або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги. Діяльність Мін’юсту також регламентується положенням «Про Міністерство юстиції України» затверджене Президентом України від 6 квітня 2011 року. Відповідно до цього положення Мін’юст виконує певних перелік завдань у галузі міжнародного співробітництва, в тому числі, забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у цивільних і кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, вирішує питання про видачу правопорушників (екстрадицію), виконує інші функції, визначені законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [9].
Стосовно міжнародної судової установи, то законодавство не містить визначення такого суб’єкту, але вирішення цієї проблеми здійснюється шляхом звернення до джерел не нормативного характеру. В науці міжнародна судова установа визначається як утворений на основі міжнародного договору постійний орган, покликаний вирішувати міжнародні спори шляхом судової процедури [13, c. 691]. До типових судових установ, що безпосередньо пов’язані з кримінальним судочинством можна віднести: Міжнародний Суд ООН, Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, Міжнародний трибунал для Руанди тощо. Варто зауважити, що відповідно до змісту ст. 541 КПК міжнародна судова установа може бути лише запитуючою стороною, тобто процедура надсилання до такого суб’єкта запиту про міжнародне співробітництво нормативно-правовими актами не передбачається.
Цікавим є поняття «компетентний орган», на відміну від центрального (уповноваженого) органу, нормативно-правова база не містить чіткого переліку органів, а лише обмежується його загальним визначенням, а конкретне його тлумачення може обмежуватись лише дією одного нормативно-правового акту. Відповідно до Другого протоколу Європейської конвенції компетентними у справах на стадії судового провадження є головні управління юстиції і на стадії досудового розслідування такими органами є прокуратури обласного рівня. Також ст. 18 цього протоколу визначає, що з метою здійснення такої процесуальної дії як контрольована поставка, компетентним органами можуть визнаватись підрозділи МВС, СБУ та ДПСУ [7]. Чорноус Ю. М. зазначає, що у деяких випадках компетентні органи можуть набувати характеру уповноважених, але з відповідними обмеженнями встановленими ст. 554 КПК
[32, c. 194]. Відповідно до якої виключно центральні органи можуть приймати рішення щодо: присутності представника компетентного органу іноземної держави під час надання міжнародної правової допомоги. Якщо запит (доручення) про міжнародну правову допомогу, що передбачає присутність представника, надійшов відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, його копію невідкладно надсилають до уповноваженого (центрального) органу для вирішення в цій частині; надання компетентним органам іноземної держави гарантій щодо умов виконання запиту (доручення), передбачених частиною другою статті 544 КПК, та отримання таких гарантій від інших держав; тимчасової передачі особи, яка відбуває покарання, для участі у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.
Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що питання суб’єктів міжнародного співробітництва під час кримінального провадження не має фундаментальних проблем. Такі суб’єкти чітко визначаються, а їх повноваження однозначно розмежовуються. Наразі нерозкритим питанням лише залишається діяльність НАБУ у міжнародному співробітництві під час кримінального провадження. Вказана проблема обумовлена новизною цього органу. Ця обставина об’єктивно не дозволяє робити певні висновки, оскільки практика як така в цього органу відсутня.
Магістр