Зразок роботи
Актуальність теми. Правовий статус людини, як відомо, складається з її прав, обов’язків та відповідальності. Конституція України гарантує захист невід’ємних права та свобод людини та громадяни. Неповнолітні особи є особливими учасниками суспільства зі спеціальним (особливим) правовим статусом. Також неповнолітні особи є найуразливішими суб’єктами нашої держави. В останні роки спостерігається зростання злочинності серед підлітків та юнаків, що зумовило необхідність у дослідженні правового статусу неповнолітніх осіб та меж їх відповідальності за вчинення противоправних та протизаконних дії. Вчинення адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів неповнолітніми привертає все більше уваги та викликає все більшу занепокоєність суспільства та правоохоронних органів. Правопорушення, скоєні неповнолітніми, є своєрідним індикатором, який показує рівень морального та криміногенного стану українського суспільства. Тому для дослідження в даній роботі нами була обрана тема адміністративної відповідальності неповнолітніх за законодавством України, у порівнянні з кримінальною відповідальністю неповнолітніх.
Дослідженням особливостей юридичної (правової) відповідальності взагалі, та неповнолітніх безпосередньо, займались такі науковці: Ангеленюк А.-М.Ю., Байда А.О., Бесчастний В.М., Валуєва Л.В., Веремієнко С.В., Головійчук Л., Гордєєв В.В., Горпинюк О.П., Данилевська Ю.О., Джужа О.М., Дзюма В.І., Денисенко Є.М., Дущак О.Ю., Колпаков В.К., Корнієнко М.В., Красницький І.В., Кузьменко О.В., Логвиненко Б.О., Лосич С.В., Муратова Д.Б., Назимко Є.С., Найчук Г.О., Новіков Д.О., Окерешко М.В., Ортинська Н.В., Скок О., Ткаля О.В., Шестак Л.В. та інші.
Метою даної роботи є дослідження адміністративної відповідальності неповнолітніх за законодавством України.
Досягнення мети здійснювалось шляхом вирішення наступних завдань:
1) дослідження правового статусу неповнолітніх осіб в адміністративному праві;
2) аналіз правових підстав притягнення неповнолітніх до адміністративної відповідальності;
3) дослідження особливостей застосування адміністративних стягнень та примусових заходів виховного характеру;
4) з’ясування актуальних питань розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які стосуються адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб.
Предметом дослідження є адміністративна відповідальність неповнолітніх.
Методами дослідження, які були використані, є формально-юридичний метод, який був використаний для дослідження поняття неповнолітньої особи у чинному законодавстві України; за допомогою порівняльного методу була досліджена адміністративна та кримінальна відповідальність неповнолітніх та проведено розмежування між ними; метод аналізу був використаний для дослідження правових підстав притягнення неповнолітніх осіб до адміністративної відповідальності; метод спостереження був використаний для дослідження підстав застосування адміністративних стягнень та примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх.
Наукова новизна одержаних результатів. Дана робота виступає комплексним дослідженням, в якому удосконалено: теоретичні підходи до розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб; досліджено підстави, порядок та особливості застосування адміністративних стягнень та примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх осіб; охарактеризовано неповнолітню особу та вік з якого можливо застосування адміністративної та кримінальної відповідальності за чинним законодавством України; з’ясовано та порівняно мету та цілі застосування кримінальної та адміністративної відповідності до неповнолітніх осіб.
Практичне значення отриманих результатів. Викладені в дослідженні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у правотворчості – як основа для подальшого удосконалення та внесення змін до кримінального та адміністративного законодавство у сфері притягнення неповнолітніх осіб до відповідальності.
Науковою базою дослідження стали положення та теоретичні висновки, які містяться в наукових працях українських науковців, використаних при підготовці даної роботи, а саме: Бесчастного В.М., Братуся А.В., Веремієнка С.В., Веселова М., Волошиної І.В., Галунька В., Головійчука Л., Гордєєва В.В., Данилевської Ю.О., Денисенка Є.М., Джужи О.М., Дзюми В.І., Діхтієвського П., Зубрицької О., Іванової Т.М., Колпакова В.К., Корнієнка М.В., Кузьменка О.В., Логвиненка Б.О., Лосича С.В., Муратової Д.Б., Назимка Є.С., Найчука Г.О., Олефіренка Ю.Л., Ортинської Н.В., Січевлюка В.А., Скока О., Стеценка С., Ткалі О.В., Хижняка І.О., Чиренка Н.М., Юрковської Л.Г. та Шестака Л.В.
Нормативно-правову базу дослідження складає чинне адміністративне, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних літературних джерел у кількості 28 (двадцять вісім) джерел.
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТОСОВНО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ
1.1. Правовий статус неповнолітніх осіб в адміністративному праві
Суб’єкт права – це особа (фізична або юридична), що володіє, за законом, здатністю мати і здійснювати безпосередньо або через представника права і юридичні обов’язки. Неповнолітні також є суб’єктами права і їхній статус повинен бути центром правової системи у правовій і соціальній державі. Однак неповнолітні є спеціальними суб’єктами права, тобто володіють спеціальним правовим статусом. Спеціальність цього статусу проявляється зумовлює соціальне становище неповнолітнього. Загалом специфічність цієї когорти суб’єктів права «полягає в неможливості останньої внаслідок її фізичної і розумової незрілості самостійно реалізовувати всі притаманні їй права». [21, с. 77]
Неповнолітні – це особи, які не досягли 18 років, тобто віку, з досягненням якого закон пов'язує настання повної дієздатності. Неповнолітні, які не досягли встановленого в законі віку 16 років згідно з КпАП України, є малолітніми і юридичній відповідальності, у тому числі адміністративній, не підлягають, оскільки визнаються нездатними усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. [28, с. 35]
Адміністративна правоздатність є основою дієздатності й підставою для реалізації прав і обов’язків у конкретних правовідносинах публічно-правового характеру. На думку А. Пасічника, представники адміністративної доктрини використовували напрацювання вчених щодо загальної теорії права або окремих галузевих наук. Науковець адміністративну дієздатність праксеологічно розуміє як необхідну складову настання адміністративної відповідальності, оскільки здатність фізичної особи набувати права та обов’язки нерозривно пов’язана із вольовою ознакою індивіда. Слід зазначити, що еволюція адміністративної доктрини також впливала на зміст категорії «дієздатність». Так, із розвитком законодавчих адміністративних інститутів удосконалювався статус фізичних осіб, це обумовило використання досліджуваного поняття у ширшому значенні. Наприклад, Л. Кузнецова переконана, що дієздатність «... може виникати як із правомірних дій, так і з неправомірних». Таке твердження свідчить про феномен адміністративного делікту. Однак адміністративну дієздатність не можна звужувати до категорії правомірності чи неправомірності дій. Зміст її значно ширший. Дієздатний суб’єкт адміністративного права користується усім спектром можливостей у межах свого правового статусу. [12, с. 37]
На відміну від адміністративної правоздатності, яка визначає потенційну здатність суб’єкта мати публічні права та юридичні обов’язки у сфері юридичного управління, адміністративна дієздатність – це здатність особи (громадянина) своїми діями набувати та здійснювати права, виконувати покладені обов’язки та нести юридичну відповідальність. Адміністративна правоздатність становить підґрунтя адміністративної дієздатності особи (громадянина), оскільки визначає умови, за яких реалізуються суб’єктивні публічні права й обов’язки. У повному обсязі адміністративна дієздатність настає з досягненням 18-річного віку. Частково вона виникає і по досягненні 14-річного віку – з одержанням паспорта, дотриманням правил паспортної системи тощо. Адміністративна дієздатність може наставати в деяких випадках і до досягнення 14-річного віку. Поєднання адміністративної правоздатності та дієздатності створює умови, за яких суб’єкт адміністративного права стає учасником (стороною) адміністративно-правових відносин. Фізична особа – це будь-яка народжена і жива людина, що здійснює різні акти соціально значущого поводження й несе відповідальність згідно зі своїм рівнем, віком, психічним і фізичним здоров’ям. Правоздатність фізичних осіб виникає в момент народження і припиняється зі смертю. Дієздатність фізичних осіб пов’язана з психічними і віковими властивостями людини і залежить від них. Частковою дієздатністю володіють неповнолітні громадяни, що не досягли 14-річного віку (малолітні громадяни) і неповнолітні у віці від 14 до 18 років. Повний обсяг дієздатності настає з моменту повноліття – 18 років, але адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли на момент здійснення правопорушення 16-річного віку. Державою передбачається обмеження дієздатності та визнання громадянина недієздатним. [8, с. 122 – 123]
Вченими, які працюють у сфері адміністративного права визнається, що «обсяг адміністративної дієздатності (а отже, і правосуб’єктності) може бути обмежений», зокрема, такими факторами, як вік, психологічний стан, об’єктивні умови (надзвичайний чи воєнний стан), статус особи стосовно правового зв’язку із державою, наявність владних повноважень. [23, с. 15]
На сьогодні загальним суб’єктом адміністративного правопорушення може вважатися осудна особа, яка досягла на момент вчинення такого проступку 16 років. Водночас до настання повноліття закон здебільшого передбачає застосування до адміністративних правопорушників заходів впливу, які мають не каральний, а виховний характер (статті 13, 24-1 КУпАП). Однак це питання стало предметом наукової дискусії. Деякі науковці та практики (наприклад Н. В. Гришина, Б. П. Урбанський) вважають найбільш доцільним встановлення віку адміністративної відповідальності з 16 років, пов’язуючи це з психічною здатністю особи цілком розуміти характер своїх вчинків і нести за них відповідальність. Низка фахівців у галузі адміністративного права (О. В. Горбач, І. В. Іщенко, Ю. І. Ковальчук, Є. Ю. Колосовський та ін.) наполегливо доводять доцільність зниження мінімального віку адміністративної відповідальності або застосування до неповнолітніх деяких адміністративних стягнень, вживання яких на сьогодні обмежено. [6, с. 53 – 54]
Правовий статус – це ідеальний зразок, змодельований державою і закріплений у нормах права, відповідно до якого потім формується реальне правове становище особистості, зокрема й неповнолітнього. І. Бандурко визначає, що правовий статус дитини – це об’єктивовані і формалізовані у праві можливості, необхідні дитині для її всебічного розвитку, правовий стан, який відображає становище дитини у взаємодіях з іншими суб’єктами права. Автор зводить правовий статус до основного елемента – прав неповнолітнього. Ми ж відстоюємо позицію ширшого розуміння цієї категорії. О. Марковичева наголошує, що під правовим статусом неповнолітнього потрібно розуміти його юридично закріплене становище в суспільстві, що проходить через систему прав, свобод та обов’язків, законодавчо встановлених і гарантованих державою. [21, с. 80 – 81]
У теорії загальноприйнятим є виділяти загальний та спеціальний правовий статус. Останній притаманний певним категоріям осіб. Серед них неповнолітні особи. Суб’єкти вікової категорії від 14 до 18 років є вразливими членами суспільства у соціальному, економічному та правовому розумінні. Забезпечення з боку держави, органів публічної влади їх прав, свобод та законних інтересів є пріоритетним завданням суспільства та правової системи демократичних держав. [22, с. 195]
Визнання неповнолітніх особливим суб’єктом адміністративної відповідальності пов’язане саме з віком, що обумовлений психічними та фізіологічними особливостями таких осіб. Отже, психологічні якості особи неповнолітнього правопорушника можна розглядати як основу внутрішньо-психічних процесів, пов’язаних із вибором стереотипів протиправної поведінки. У зв’язку з цим застосування адміністративних заходів до неповнолітніх може мати позитивний виховний вплив лише в разі, якщо неповнолітня особа відчує, що до неї поставилися справедливо. Грубе ж, жорстоке, несправедливе поводження з неповнолітнім має негативний вплив та є однією із причин, що сприяє рецидиву правопорушень. [13, с. 164]
Щодо забезпечення прав дитини, інститут адміністративної відповідальності – це і сфера правовідносин (діяльність суб’єктів владних повноважень та суду), в якій мають бути передбачені та втілені гарантії такого забезпечення, і один із засобів забезпечення прав дітей або захід реагування у відповідь на їх порушення та відновлення. [6, с. 52]
Обов’язки разом із правами є основними, центральними елементами правового статусу. Вони визначаються як взаємо детерміновані, взаємопов’язані явища. Важливо, що права та обов’язки виступають необхідним елементом правового регулювання, встановлюючи справедливу межу свободи особи. Також «обов’язки виступають частиною механізму забезпечення балансу інтересів особи та суспільства. Вони здійснюють безпосередній вплив на характер законних інтересів та спосіб їх реалізації». У правовій державі, на нашу думку, не слід вказувати, що певний суб’єкт, нехай і не наділений повною дієздатністю, має виключно права. Дійсно, неповнолітні мають широкий спектр прав, додаткові пільги та гарантії, особливу систему їх захисту, однак, перебуваючи у суспільстві, права неповнолітнього субординуються з інтересом інших членів соціуму. Тому обов’язки субординовані правами та свободами інших суб’єктів права. Тобто поєднання прав та обов’язків створюють основу правового статусу особи, таким чином формуючи особистість із належним рівнем свободи та відповідальності, члена громадянського суспільства та громадянина держави з високим рівнем правової культури. [20, с. 135 – 136]
Можна виокремити такі особливості правового статусу неповнолітніх:
- відсутність повної дієздатності;
- у контексті нормативного закріплення прав, неповнолітні мають ширші права, ніж повнолітні суб’єкти права;
- сфера суб’єктивних обов’язків неповнолітніх є вужчою, ніж у загальних суб’єктів права, оскільки держава, враховуючи їх недозрілість, відсутність повної соціалізації, досвіду та знань, визначає досліджувану категорію осіб здатними бути відповідальними за вчинення важких та особливо важких злочинів;
- зовнішня відокремленість як повноцінного суб’єкта правового життя і здатність виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю повною мірою не властиві неповнолітнім, оскільки вказану діяльність вони здійснюють не самостійно, а через повнолітнього суб’єкта або державу;
- наявність видових розбіжностей у відносинах, у які неповнолітні можуть вступати самостійно нарівні з дорослими суб’єктами права, та особливі відносини, які не визнають неповнолітнього повноцінним суб’єктом права;
- враховуючи емоційну та розумову незрілість, цей суб’єкт права потребує особливої уваги і турботи з боку держави й соціуму. [21, с. 86]
Адміністративне судочинство характеризується тим, що для нормального функціонування системи правосуддя у справах про притягнення неповнолітніх до адміністративної відповідальності воно має включати в себе: врахування вікових особливостей неповнолітнього; юридичні гарантії захисту прав і законних інтересів неповнолітніх; повноту індивідуального соціально-психологічного дослідження особистості неповнолітнього; вибір індивідуального заходу впливу та його виконання. [7, с. 178]
Таким чином, можемо підсумувати, що неповнолітні особи володіють спеціальним адміністративно-правовим статусом, який обумовлений їх віком, і полягає в частковій адміністративній дієздатності, розширених правах та вужчих обов’язках, та особливостях адміністративної відповідальності за вчиненні ними адміністративні правопорушення.
Магістр