Робочий час і час відпочинку (ID:601259)

Робочий час є важливою складовою системи трудового права. Саме робочий час є основним реалiзатором економічної функцiї трудового права. Вiдповiдно до ст. 57 КЗпП час початку i закiнчення щоденної роботи (змiни) передбачається правилами внутрiшнього трудового розпорядку i графiками змінності вiдповiдно до чинного законодавства. У міжнародних та національних актах норми в сфері робочого часу викладаються поряд з нормами про час відпочинку, що свідчить про розуміння правотворцем їх взаємозалежності. Так, відповідно до ст. 24 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку. Конституція України, у свою чергу, передбачає, що право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом (ст. 45). [4, с. 86] Робочий час — це вiдрiзок календарного часу, протягом якого працiвник вiдповiдно до чинного законодавства, колективного договору, правил внутрiшнього трудового розпорядку i графiка роботи повинен перебувати у визначеному йому мiсцi й виконувати свої функцiональнi обов’язки, обумовленi трудовим договором. Предметом правового регулювання робочий час стає тодi, коли вiн виступає як мiра працi, змiстом трудових вiдносин. Вiн виступає певним балансом (визначеним в законi) з часом вiдпочинку. Робочий час включає: - встановлену законом норму робочого часу (40 годин на тиждень, яка не повинна порушуватись); - час, що знаходиться за межами норми, але в межах робочої змiни (змiна триває 10, 12 або 24 години); - надурочнi роботи.