Поняття трудового права, його методи та функції (ID:601260)

Трудове право є самостійною галуззю національного права й відрізняється від інших галузей права самостійним предметом і методом правового регулювання. У загальному вигляді трудове право як галузь права становить систему встановлених державою та угодою сторін норм права, що регулюють специфічними для трудового права прийомами і способами суспільні відносини, які входять до предмета трудового права. Предмет трудового права тісно пов’язаний із здійсненням особою права на працю, через призму якого суспільство і держава здатні вирішувати складні соціальні завдання сьогодення. Разом із тим, відносини з питань праці є достатньо різноманітними і потребують правового впливу норм різних галузей права. [3, с. 105] Сутність предмета трудового права значною мірою зумовлена характером загальних завдань КЗпП України (ст. 1), яким передбачено, що норми Кодексу регулюють трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Трудовим правовідносинам притаманні наступні специфічні ознаки: - триваючий (безперервний) характер. Трудові правовідносини не перериваються після закінчення працівником робочої операції або трудового завдання, а також після закінчення робочого дня або тижня, на період святкових, неробочих днів та відпусток. Трудові правовідносини, як правило, не обмежені часом, оскільки основним трудовим договором в Україні є безстроковий трудовий договір. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами; - складний характер. Сторони трудових правовідносин мають комплекс взаємних, пов’язаних із витратою живої праці, суб’єктивних прав та обов’язків; - особистий характер. Працівник зобов’язаний особисто виконувати доручену йому роботу і не передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством, а також особисто нести юридичну відповідальність за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків, а також за заподіяну роботодавцю матеріальну шкоду; - оплатний характер. Роботодавець зобов’язаний виплачувати працівникові заробітну плату за виконану ним роботу, визначену трудовим договором; - характер влади і підпорядкування. Працівник під час виконання роботи, визначеної трудовим договором, підкоряється владі роботодавця. Розрізняють три групи владних повноважень роботодавця: 1) право встановлювати норми, які є обов’язковими для працівників; 2) право давати працівникам обов’язкові до виконання вказівки; 3) право на застосування до працівників заходів заохочення та дисциплінарного впливу.