Принцип справедливості, добросовісності та розумності у цивільному праві України (ID:604064)

Принципи права, пронизуючи всі правові норми, є хребтом правової системи держави, виконують важливу роль у врегулюванні правових відносин між усіма можливими суб’єктами. Точне виконання і суворе дотримання вимог права означає синхронно і уособлення в життя закладених у ньому принципів. Саме тому при вирішенні конкретних юридичних питань треба в першу чергу послуговуватись принципами права і, природно, усвідомлювати ці принципи. Чільне місце справедливості, добросовісності та розумності з-поміж інших головних принципів дозволяє стверджувати про його основоположну роль та системоутворююче призначення, тобто розширення засад на підставі ключових положень і устоїв цивілістики й цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності беззаперечно і небезпідставно є одною фундаментальних, керівних ідей українського цивільного права, відповідно до параметрів котрої здійснюється правове впорядкування цивільних відносин та яка орієнтує й окреслює допустимий характер поведінки учасників з крізь призму здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов’язків, шанування прав та інтересів інших осіб, турботи про власні права й інтереси, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу [1, с. 514]. Це магістральні морально-правові категорії, що увійшли в наявний наразі інструментарій цивілістики в якості одного із нововведень, що супроводжувало прийняту в 2003 році редакцію ЦКУ. В. П. Палілюк стверджує, що найбільш оптимально обґрунтованим видається позиція, за якої справедливість, добросовісність і розумність складають єдиний внутрішньо узгоджений механізм, принцип та уніфіковану ідею, а тому й реалізується він у поведінці учасниками цивільних правовідносин не частинами, а комплексним предметним ідеалом [3, с. 644]. Тобто їх поведінка має водночас відповідати усім трьом вказаним критеріям (параметрам), що підтверджується формальною регламентацією законодавця (цей постулат віднайшов своє втілення у пункті 6 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) [4]).