Адміністративно-правовий статус політичних партій (ID:604086)
Зміст
Вступ
1. Загальна характеристика права на свободу об’єднань
2. Поняття «політична партія»
3. Види політичних партій в Україні
4. Законодавче регулювання діяльності політичних партій
5. Особливості реєстрації політичних партій в Україні
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Зразок роботи
Політичні права громадян України, поряд з громадянськими правами і свободами, є пріоритетними у системі конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це права і свободи людини, які одними із перших отримали своє закріплення в перших конституціях і конституційних актах Європи і Америки і ознаменували утвердження нових, буржуазно-демократичних відносин. Як відомо, свавільні порушення владою громадянських і політичних прав людини, зокрема, права на участь в управлінні державними справами стали визначальною причиною більшості революцій, включаючи Революцію гідності в Україні [1, с. 80].
Політичні партії є головними інститутами політичної системи громадянського суспільства, без яких демократія не є дієздатною. У правовому розвинутому суспільстві політичні партії є інструментом здійснення цивілізованого процесу формування як законодавчої, так і виконавчої влад. Тому право на створення політичних партій є однією з базових свобод сучасних демократій. Саме поняття існування свободи створення політичних партій є правовою основою багатопартійної політичної системи, навіть якщо про неї ніде в правових актах не йде мова.
Ст. 36 Конституції України визначається і гарантується право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів [2]. З реалізацією права громадян на свободу об’єднання тісно пов’язано питання побудови громадянського суспільства в Україні. Це право в якості комплексного (оскільки охоплює політичну участь і громадянські асоціації) є передумовою формування та індикатором дієвості громадянського суспільства, що характерне для правової держави. Свого часу Дж. Лок у Другій книзі роботи «Два трактати про врядування» писав: «Там, де будь-яка кількість людей об’єднується в одне суспільство таким чином, що кожен зрікається своєї виконавчої влади, яка йому належить за законом природи, і передає її суспільству, там і тільки там існує політичне, чи громадянське суспільство» [3, с. 175].
Крім цього, право людини на об’єднання є загальновизнаним світовою спільнотою суб’єктивним правом. Нормативне закріплення цього права є визначальним показником громадянського суспільства. Таке закріплення відбулося у значній кількості міжнародних-правових актів. Безумовно, що кожна із сучасних держав, яка асоціює себе як демократична і така, що прагне побудувати громадянське суспільство, вважає за необхідне унормувати право на об’єднання у національному законодавстві, розвивати його та всіляко гарантувати.
Варто відмітити, що Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, у статті 20 унормовує право кожної людини на свободу мирних зборів й асоціацій, при цьому ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації. Це право поряд з іншими правами людини, проголошеними Декларацією, складає основу гідності людини та є підґрунтям свободи справедливості та загального миру [4].\
Інші роботи з даної категорії: