Зміст та види юридичної діяльності (ID:604087)

В свою чергу, правозакріплення має дуалістичну природу: по-перше, це організаційно врегульована форма синергетичного створення джерел права у формальному сенсі, котра звертається до потреб суспільства і вимог справедливості, по-друге — це термін, що безпосередньо перегукується зі здійсненням правоутворення. Варто також констатувати, що заключним етапом процесу правоутворення є правозакріплення, тобто надання певним правилам поведінки юридичної сили, встановлення міри можливої чи належної поведінки суб'єктів суспільних відносин. Правозакріплення відбувається шляхом санкціонування, тобто надання загальної обов'язковості і захисту з боку держави найбільш загальним і важливим правилам, що об'єктивно народжуються в суспільстві. Спочатку державне санкціонування обмежується наданням юридичної сили судовим рішенням, звичаям, договірним відносинам. Згодом шляхом нормотворчості та правотворчості державних органів з'являється писане право (законодавство). Тому цілком природно, що інколи зустрічаються виняткові випадки, коли сенс правозакріплення та правотворчості (правоутворення) збігається за обсягом і смисловим навантаженням, що призводить до необґрунтованого нагромадження термінології зайвими суперечностями й колізійними антитезами. Правозастосування полягає у специфічній діяльності компетентних суб’єктів владного характеру, що проявляється в індивідуальному спрямуванні та право забезпеченні через конкретизацію й упредметнювання норм права, котрі визначають і окреслюють суб’єктивні права й обов’язки адресатів приписів. Правозастосування по суті є одним із способів виразу і конкретизації правової ідеології і тих її правових цінностей, які в подальшому стають складовими елементами соціальної та індивідуальної правової психології й культури. Типовими прикладами правозастосування є правові акти, що регламентують певні положення стосовно визначеного кола осіб (рішення суду, акт про помилування тощо).