Зразок роботи
Слід зауважити, що всі складові філософії права як науки — правові онтологія, антропологія, гносеологія, праксеологія, аксіологія — діалектично пов’язані між собою та становлять систему. Правова аксіологія досліджує ціннісний аспект права [6, с. 47]. Цінності відіграють особливу роль у праві — в удосконаленні правової реальності, діяльності людини як правової істоти, визначають мету пізнавальних процесів у сфері права. З огляду на це, необхідно дослідити місце правової аксіології в системі філософсько-правових дисциплін.
Правові цінності — це пережиті людьми та визначені культурою форми їх позитивного ставлення до правової системи суспільства, що зумовлюють вибір поведінки, відповідний цій системі, а також юридичну оцінку подій. Ціннісне ставлення в праві — складний, багаторівневий феномен, який визначається структурою правового життя і включає як первинні бажання й переваги у сфері права, так і усвідомлений і раціонально виражений вибір правової поведінки. Правові цінності обґрунтовуються з допомогою ціннісних критеріїв, які в процесі розвитку цивілізації зазнають змін у діапазоні від пріоритету суспільного блага до усвідомлення значущості й цінності особистості [7, с. 115]. Правові цінності, що формулюють теоретики права, позитивуються державою, створюють ідеальну модель права. Особистість, освоюючи ці цінності, робить їх мотивами своєї правової поведінки, утілюючи їх у реальну правову дійсність. Правові цінності, проникаючи в розум і душу особистості, об’єднують людську спільноту, дають людям можливість співіснувати.
В. Нерсесянц окремо виділяє правову аксіологію, предметною сферою та основною проблематикою якої є розуміння і трактування права як цінності й відповідні ціннісні судження та оцінки про правове значення фактично цього закону (позитивного права) і держави. Для мислителя однопорядковими є юридична аксіологія, філософія права і юридична наука загалом у частині включення у свій предмет права та держави як правового явища. Тому юридична аксіологія передбачає розмежування права і закону і «як така вона можлива і має сенс лише на основі, в межах і в руслі юридичного праворозуміння в тій чи іншій версії» [8, c. 28]. Крім цього, науковець не виділяє позитивістського типу аксіології, він розрізняє два різновиди аксіології — природно-правову та лібертарно-юридичну. За В. С. Нерсесянцем, в межах природно-правового ціннісного підходу позитивне право та держава оцінюється (в ціннісному плані) не стільки з точки зору саме правового критерію (тих об'єктивних правових властивостей, котрі присутні у відповідній концепції природного права), скільки за етичними позиціями, з точки зору уявлень автора певної концепції про моральну, релігійну та іншу природу й моральний зміст справжнього права. Згідно з його точкою зору, сукупність морально-правових властивостей і змістовних характеристик природного права в загальному плані тлумачиться як вираз загальної та абсолютної (в аксіологічному аспекті) справедливості природного права, якому повинно відповідати позитивне право та діяльність держави в цілому.
Магістр