0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Погроза вбивством ст. 129 КК України (ID:607924)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 30
Рік виконання: 2022
Вартість: 100
Купити цю роботу
Зміст
ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБ’ЄКТИВНИХ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ПОГРОЗА ВБИВСТВОМ» (СТ. 129 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ) 5 1.1 Об’єкт складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України 5 1.2 Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України 11 РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СУБ’ЄКТИВНИХ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ПОГРОЗА ВБИВСТВОМ» (СТ. 129 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ) 17 2.1. Суб’єкт складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України 17 2.1. Суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України 20 РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ПОГРОЗА ВБИВСТВОМ» ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ 23 ВИСНОВКИ: 26 ПРАТИЧНА ЧАСТИНА: 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 29
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБ’ЄКТИВНИХ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ПОГРОЗА ВБИВСТВОМ» (СТ. 129 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ) 1.1 Об’єкт складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України Діючий Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність більш ніж за десять погроз, які передбачені як окремі склади злочину. Зазначені склади злочинів розміщені в різних розділах особливої частини Кримінального кодексу України, виходячи з родового об’єкту того чи іншого складу злочину. Стаття 129 Кримінального кодексу України містить неускладнений об’єктивними чи суб’єктивними ознаками склад злочину, тобто різновид погрози, який відноситься до злочинів спрямованих проти життя та здоров’я особи. Якщо звернутися до зарубіжного досвіду, то згідно ст. 327 Кримінального кодексу Бельгії «погрози» відносяться до категорії злочинів проти суспільної безпеки. Законодавство Федеративної республіки Німеччина, Нідерландів, Іспанії, Польщі, Угорщини, Республіки Білорусь відносить «погрози» до категорії злочинів проти свободи особи, а законодавство Італії навіть конкретно проти психічної свободи особи. Кримінальний закон Швеції вбачає в «погрозах» посягання на свободу та суспільний спокій. Кримінальне законодавство Болгарії та Російської Федерації відносить «погрози» до категорії злочинів проти особи [1, с. 680]. В минулому була поширена точка зору, що основним об’єктом погрози є громадський порядок, а лише додатковим об’єктом суспільна безпека, життя та здоров’я, психічна свобода. На даний час змінився підхід до визначення сутності небезпеки погрози, а саме на перше місце виходить психічна недоторканість особи, життя та здоров’я, а також особиста безпека та громадський спокій [16]. Об’єктом злочину є те на що спрямоване посягання кримінально караного діяння, а також те чому може завдаватись або завдається шкода. Об’єкт злочину є найважливішим обов’язковим елементом складу будь-якого злочину, хоча б тому, що саме зважаючи на об’єкт посягання як цінність держава вирішує чи застосовувати право та встановлювати його кримінально-правову охорону. Традиційною позицією науки кримінального права є те, що об’єктом злочину є суспільні відносини на які посягає суспільно-небезпечне діяння. За вертикаллю узагальнення суспільних відносин, які охороняються кримінальним законодавством виділяють три рівні об’єктів складу злочину: загальний, родовий, безпосередній. Загальний об’єкт складів злочинів, в тому числі й передбаченого ст. 129 Кримінального кодексу України, згідно ч. 1 ст. 1 вказаного кодексу є інтереси людини та громадянина у сфері охорони їхніх прав і свобод, власність, інтереси забезпечення суспільного порядку й суспільної безпеки, безпеку довкілля, конституційний устрій України; інтереси забезпечення миру і безпеки людства. Родовий об’єкт це коло однорідних суспільних відносин, які охороняються одним комплексом кримінально-правових норм. Родовим об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України є життя особи та здоров’я особи [2, с. 780]. Безпосереднім об’єктом складу злочину є особиста безпека особи, яка включає в контексті даного складу злочину фізичну та психічну безпеку. У наш час панує думка у науковій літературі, що безпосереднім об’єктом погрози є психічна недоторканість особи, оскільки погроза є виявом психічного впливу на людину. Найбільш об’єктивною і слушною є думка стосовно того, що безпосереднім об’єктом погрози є особиста безпека особи. До такої ідеї у 20 столітті дійшли С. В. Познишев і П. П. Пусторослєв, а потім вже в 20-і роки XX ст. і Г. І. Волков. Сутність їх вчень зводиться до того, що погроза спричинює негативні наслідки безпосередньо тому, кому вона адресована. У середині 20 століття вчений Л.Д. Гаухман вніс у розуміння особистої безпеки громадський порядок, оскільки погроза порушує особисту безпеку особу, яка є частиною саме громадського порядку [3, с. 896]. Дефініція «особиста безпека» є досить складною, оскільки існує багато підходів до його визначення. Найбільш поширеним підходом до визначення даного дефініція є той, що включає в його основний зміст такий стан речей за якого особі ні чого не загрожує, тобто стан безпеки. В свою чергу, щоб визначити дефініцій «безпеки» доцільно з’ясувати, що розуміється під небезпекою. Згідно закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018, національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, яка забезпечує сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам [4]. В контексті аналізу кримінально-правового інституту погрози вбивством доцільно більш детально проаналізувати поняття особистої безпеки. У кримінально-процесуальному сенсі особиста безпека – це сукупність встановлених державною в нормативно-правових актах гарантій щодо недоторканості особи, захисту від безпідставного кримінального переслідування, тощо. У кримінально-правовому сенсі особиста безпека – це безпека особи, власності, громадського порядку, основ державності, а також це загальний стан захищеності прав, свобод і законних інтересів особи. У кримінально-правовому розумінні поняття особистої безпеки воно набагато ширше за змістом від погрози і не розкриває її об’єкта. У цьому розумінні особиста безпека відображає лише виключні цінності, а саме: життя і здоров’я, честь і гідність, тощо. Безпека особи у співвідношенні з погрозою змістовна дефініція. Погроза вбивством у класичному вигляді є найбільш поширеним явищем у суспільстві, що психологічно впливає у негативному ракурсі на особу, а тому державою виокремлено у окремий склад злочину погрозу у ст. 129 КК України. Виходячи з того на які суспільні відносини в першу чергу посягає погроза, склади злочинів, які передбачають погрозу розміщуються у певних розділах особливої частини Кримінального кодексу України відповідно. Оскільки погроза вбивством має безпосереднім об’єктом посягання життя особи, відповідний склад злочину розміщений у розділі злочинів проти життя та здоров’я особи. У разі, якщо потерпілий від погрози має статус працівника правоохоронного органу, зокрема склади злочинів погрози відносно судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи виокремлені у спеціальні норми, які містяться у ч. 1 ст. 377, ч. 1 ст. 398 КК України. Погроза в бік працівника правоохоронного органу, державних, громадських діячів передбачені в складах злочинів, передбачених ст. 345, 346 КК України, а щодо службових осіб, громадян, які виконують службові обов’язки у ст. 350 КК України. У зазначених спеціальних нормах, які містять склади злочинів з погрозою насамперед безпосереднім об’єктом виступають авторитет органів державної влади та місцевого самоврядування, порядок підлеглості, нормальна діяльність суду, громадська діяльність, а додатковим об’єктом виступає життя та здоров’я особи, особиста безпека [5, с. 1360]. Слід зазначити, що погроза вбивством – це найбільш поширена та небезпечна форма психічного насильства над особою. Закріплення у ст. 129 КК України окремого складу злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством обумовлено наступними чинниками: - підвищений рівень суспільної небезпечності, оскільки об’єктом посягання є життя та здоров’я особи, а також існує реальна можливість реалізації такої погрози і вчинення більш тяжкого злочину; - широка розповсюдженість у суспільстві погроз вбивством; - необхідність реалізації державної міжнародно-правових зобов’язань та конституційного обов’язку із захисту життя, здоров’я особи, її честі та гідності як вищої соціальної цінності; - передумови, які призводять до висловлення погрози вбивством неможливо викорінити шляхом притягнення до кримінальної відповідальності осіб, оскільки вони криються у людській природній сутності і виникають знову і знову. Підсумовуючи викладене слід зазначити наступне. Криміналізація нашою державою погрози вбивством у ст. 129 Кримінального кодексу України є формою виконання Україною своїм зобов’язань щодо захисту особи, які передбачені низкою нормативно-правових актів як міжнародного, так і національного характеру, а саме: - ст. 3 Загальної декларації з прав людини 1948 року гарантує, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність [9]; - ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1973 року закріплює, що право на життя є невід’ємним правом люди, яке охороняється законом; - ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року також закріплює, що право на життя є невід’ємним правом люди, яке охороняється законом; - ст. 3 Конституції України 1996 року встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; - ст. 27 Конституції України 1996 року встановлює, що кожна людина має невід’ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов’язок держави – захищати життя людини [6]. Таким чином, Кримінальний кодекс України як більшість кримінальних законів всіх європейських країн містить у своєму змісті склад злочину за погрозу вбивством і у такій формі Україна реалізує свою функцію, щодо захисту прав, свобод і законних інтересів людини, громадянина захищаючи найвищі соціальні цінності – життя, здоров’я, честь та гідність осіб, що в повній мірі відповідає змісту вищевказаних міжнародно-правових актів ратифікованих Верховною Радою України, які деталізовані в національному законодавстві. Отже, основним безпосереднім об’єктом «Погрози вбивством» є здоров’я особи, оскільки при погрозі вбивством у контексті норми закріпленої у ст. 129 КК України у потерпілої особи існують об’єктивні підстави побоюватись реалізації цієї погрози, що впливає на психічне здоров’я, а це в свою чергу погіршує фізичне існування особи. Також можна стверджувати, що додатковим об’єктом вказаного складу злочину є особиста безпека особи в цілому, оскільки у разі здійснення погрози до особи порушуються її честь, гідність, недоторканість, а також загально прийняті відносини співіснування осіб у суспільстві в цілому. ВИСНОВКИ: У контексті реалізації положень ст. 3 Конституції України правові норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за погрозу вбивством набувають особливої актуальності, оскільки захищають від посягань особливе коло суспільних відносин. Центральне місце у зазначеній системі норм займає склад злочину, передбачений ст. 129 КК України. За результатами проведеного детального аналізу вказаного складу злочину дійшов наступних висновків. Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я особи та особиста безпека. Також у злочині завжди має бути потерпіла особа, які адресується погроза. Об’єктивна сторона злочину передбачає діяння у вигляді погрози вбивством. Склад злочину усічений і він вважається закінченим з моменту доведення погрози до адресату. Особливої уваги заслуговує обумовлення діяння об’єктивної сторони злочину ознакою реальності, але не самої погрози, а реальністю підстав побоюватися виконання такої погрози. На мою думку в диспозиції даної правової норми ознаку «реальності», що відображає справжність, доцільно замінити ознакою «достатності». Доцільно викласти норму таким чином: «погроза вбивством, якщо були достатні підстави побоюватися здійснення цієї погрози». Такий підхід усунув би колізій, щодо кваліфікації погроз вбивством з використанням несправжніх, імітаційних засобів (іграшкового пістолета), коли реальних підстав побоюватись виконання погрози вбивством не було, але у зв’язку з тим, що потерпілий цього не знав, мав достатні підстави побоюватись реалізації погрози вбивством і побоювався. Також, щодо визначення реальності погрози важливу роль відіграють такі факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину як місце, час, спосіб, засоби, обстановка вчинення злочину, які було детально розглянуто у відповідному розділі роботи. Оцінка всіх ознак у сукупності може свідчити про реальність погрози вбивством. Крім того, на мою думку необхідно визначити таку ознаку аналізованої погрози вбивством як конкретність, тобто її адресованість чітко визначеній фізичні особі, оскільки в іншому випадку відсутні підстави сприймати погрозу реальною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони аналізованого складу злочину є вина у формі прямого умислу. Мета та мотив є факультативними ознаками суб’єктивної сторони. Найбільш поширеним мотивом вчинення погроз вбивством є особиста неприязнь. Мета – це орієнтир для розмежування загальних та спеціальних норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за погрозу вбивством. Суб’єкт злочину загальний, відповідальність настає з 16-річного віку. Кваліфікуючою ознакою складу злочину є те, що суб’єкт злочину є членом організованої групи. Також кваліфікуючими ознаками складу злочину є визначено погрозу вбивством з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, що повною мірою реалізує принципи закладені у другому розділі Конституції України та Загальної декларації з прав людини 1948 року. З урахуванням значної поширеності вчинення злочину, передбаченого ст. 129 Кримінального кодексу України, в тому числі і неповнолітніми особами, доцільно внести зміни і до санкції даної правової норми з метою її посилення. На мій погляд передбачені альтернативні покарання у вигляді арешту на строк до 6 місяців або обмеження волі на строк до двох років є досить м’якими, якщо їх порівнювати з санкцією цієї ж статті викладеної у частині другій при наявності вищевказаних кваліфікуючих ознак: позбавлення волі від 3 до 5 років. Також на мою думку у чинній редакції статті «Погроза вбивством» упущено питання систематичної погрози вбивством, тому доцільно доповнити статтю 129 КК України, частиною третьою в такій редакції: «Систематична погроза вбивством, що призвела до психічних розладів потерпілого, -», яка матиме матеріальний склад злочину та більш повно та об’єктивно захищати права та свободи людини і громадянина в Україні.