Порядоу укладення цивільно-правових договорів (ID:607933)

Регулювання укладення цивільно-правових договорів у законодавстві Європейського союзу (далі ЄС). Ключовим нормативно-правовим документом щодо укладення цивільно-правових договорів у законодавстві ЄС є «Принципи європейського договірного права». Вагомим принципом є свобода договору. У зв’язку з тим, що вказані принципи сформовані з урахуванням традицій договірного права, потреб економіки, то на першому місці стоїть доброчесність. Найяскравішим виразом свободи договору за вказаними принципами є положення щодо його форми та порядку укладення. Так, вважається, що щоб укласти договір мають бути наявні лише такі дві умови: - сторони майбутнього договору готові до взяття на себе відповідних обов’язків; - досягнення між сторонами згоди. Що ж до констатації наявності згоди між сторонами, то варто зауважити, що її прийнято вважати досягнутою у разі: - примусове виконання договору в укладеній формі можливе; - умови договору конкретизовані [17, с. 226]. Прогресивним фактом є те, що письмова форма договору не є обов’язковою, а разі потреби факт його усного укладення може бути підтверджений будь-якими доказами, хоча б і свідченнями сторонніх осіб. Як бачимо, в праві ЄВ в загальному відсутні обов’язкові норми щодо письмової форми договору, а в ЦК України в ст. 208 – 210 містяться зовсім інші імперативні норми. Цікавим є той факт, що нашою державою ратифіковано конвенцію «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 11.04.1980, яка у ст. 11 встановлює норму щодо недопущення примусового укладення договору у письмовій формі та можливість доведення факту його укладення всіма наявними правовими засобами і способами. Варто зауважити, що згідно діючого національного законодавства передбачено електронну форму договору, але, згідно ст. 205 ЦК України, цю форму фактично прирівнено до письмової форми. Наступною ознакою договірного права ЄС є можливість як усної та і письмової зміни чи припинення договору, не звертаючи увагу на форму основного договору. Я знаємо, ЦК України в свою чергу вказує, що зміна і припинення договору мають відбуватися в ті й же формі в якій було укладено договір. Порядок укладення договору в законодавстві ЄС аналогічний національному порядку, тобто формула «оферта – акцепт». Умови ж до оферти фактично аналогічні вище проаналізованим мною. Особливим чином врегульовано порядок відкликання оферти оферентом, а саме його у порівнянні з національним законодавством відтерміновано аж до моменту направлення відповіді акцептантом оференту про прийняття пропозиції. Разом з тим, законодавство ЄС зазначає випадки, коли оферта не відкликається за будь-яких умов: - у самій оферті вказано про її невідкличність; - у оферті прямо вказано часовий проміжок часу про її прийняття; - акцептан грунтовно вважав, що отриману оферту фактично неможливо відкликати та вжив дій з метою її виконання [18]. Згідно Принципів міжнародних комерційних договорів безвідклична оферта може бути відкликана до моменту її прийняття адресатом, а до часу її отримання адресатом, оферта взагалі є не чинною. Що ж до акцепту, то європейські норми в цій сфері більш лояльні ніж національні. Так, у ст. 2.2.08 Принципів європейського договірного права вказано, що, якщо текст акцепту в цілому приймає оферту, але містить пропозиції про доповнення, які суттєво не змінюють умов оферти, то така пропозиція вважається прийнятою акцептантом. Разом з тим, у вказаній нормі закріплено умови за яких слід вважати що адресат відмовився від оферти: - оферта суттєво обмежує акцепт своїми умовами; - оферта відразу заперечує щодо можливості внесення додаткових умов; - акцептант у відповіді обумовлює прийняття пропозиції виконанням певних умов щодо внесення змін до оферти, але оферент не надає своєї згоди. Порівнюючи цивільні норми щодо правових наслідків надання/отримання акцепту із запізненням та моменту з якого договір вважається укладеним, то національні та європейські норми співпадають. Різниця є в тому, що згідно вищевказаними принципами європейського договірного права, договір вважається укладеним шляхом конклюдентних дій, не в момент коли адресат оферти вчинив дії передбачені офертою, а в момент коли оферент дізнався про вчинення акцептантом дій визначених умовами оферти [17, с. 128]. Ще однією характерною особливістю європейського договірного права є норма вищевказаних принципів у ст. 2.104, яка встановлює, що умови договору, які не обговорювалися і одній зі сторін про їх невідомо, то інша сторона може їх використовувати, якщо доведе, що вживала достатніх заходів з метою їх доведення до відома контрагента до чи в момент укладення договору. Судова практика з розгляду цивільних справ у сфері договірного права. Згідно постанови Верховного суду України від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 провадження №61-16243 колегією суддів Першої палати Касаційного цивільного суду розглянуто цивільну справу за позовом Особи 1 до ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» правонаступником якого є ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Так, розглянуто у порядку письмового провадження касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03.07.2020. Суть позову зводиться до того, що Особа 1 вказує про те, що у липні 2019 року їй почали телефонувати нібито представники ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» і вона дізналась про оформлення на нею кредиту на суму 6700 грн., який вона, з її слів, не оформлювала та не отримувала і просить визнати відповідний договорів кредиту недійсним. Зокрема, серед мотивів недійсності договору позивач вказує те, що нею особисто вказаний договір кредиту не підписувався, а отже всі його істотні умови нею не погоджувались. Крім того, позивачка вказує, що у відповідача відсутні докази передання їй коштів в сумі 6700 грн. Рішенням Автозаводського районного суду м. Креенчука від 03.07.2020 позов залишено без задоволення, зокрема мотиви для визнання договору недійсним із-за непідписання його особисто суд обгрнутвав наступним чином. Договір кредиту укладений між сторонами 13.05.2019 в електронній формі з елктронним підписом позивача та відповідача, а тому, згідно закону України «Про електронну комерцію» має силу договору, тобто прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Рішенням Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу позивачки залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не констатовано. За результатами розгляду касаційної скарги позивачки її залишено без задовлення з огляду зокрема на таке. Згідно наведеної вище правової норми, договір укладений належним чином в електронній формі прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі . Електронний договір є укладеним з того моменту, коли особа, яка направила пропозицію щодо його укладення одержала відповдь про прийняття такої пропозиції. Відповідь сторони, яка отримала пропозицію щодо згоди на укладення такого договору може здійснена зокрема й шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, визначеному законодавством; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію). Крім того, вказана норма встанволює, що оферта може містити умови в іншому електронному документі та направляти особу до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Також, ст. 12 вищевказаного закону допускає використання електронного підпису для укладення цивільно-правового договору [19]. У постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 р., суд вирішив спір щодо відсутності відображення електронного підпису на договорі та відсутності доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі» [20]. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 р.: «Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу». Така правова позиція може бути застосована до судових спорів, де позичальник заперечує своє волевиявлення на укладення кредитного договору. Внесення грошових коштів на рахунок кредитодавця є визнання ним боргу (відповідно до зазначеної позиції Верховного Суду), що, у свою чергу, фактично прирівнюється до підтвердження волевиявлення учасника справи на укладення договору. Адже без волевиявлення не існувало б потреби сплачувати заборгованість. З огляду на викладене, волевиявлення позичальника може підтверджуватись як підписанням договору, так і його діями (заповнення формуляра (заявки) на отримання кредиту, часткова або повна сплата заборгованості тощо) [21]. Висновок: Цивільно-правовий договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. В ході виконання даної роботи, мною було визначено та охарактеризовано функції та ознаки цивільно-правових договорів, а також проведено їх класифікацію на підставі різних критеріїв. Порядок укладення цивільно-правового договору – це встановлений законодавством певний алгоритм дій, який спрямований на виникнення між сторонами договору відповідних правовідносин. Укладення цивільно-правових договорів відбувається за встановленою схемою та складається з двох стадій: оферти та акцепту. Оферта – це врегульована нормами цивільного права стадія укладення цивільно-правового договору, яка являє собою пропозицію на укладення вказаного договору спрямовану адресатові із викладенням всіх його основних умов. Надсилання оферти покладає на оферента відповідні обов’язки у разі прийняття такої пропозиції. Прийнято вважати, що оферт не є окремим правочином. Національне законодавство виходить з того, що оферент стає обтяжений своєю офертою з метою її отримання адресатом, оскільки після цього за загальним правилом, він не може її відкликати. Варто зауважити, що норми європейського цивільного договірного права встановлюють момент обтяження оферента своєю офертою з часу відправлення оференту акцкпту на його оферту. Форма оферти може бути не лише усна та письмова, але й конклюдентна. Як правила, форма оферти відповідає формі подальшого договору. Наслідки публічної оферти та звичайно співпадають. Для того, щоб реклама визнавалася публічною офертою вона повинна відповідати ознакам оферти, які проаналізовані мною у роботі. Акцептом є стадія укладення цивільно-правового договору, яка являє собою прийняття оферти. В роботі проведено аналіз необхідних умов акцепту у вигляді його повноти та безумовності. Також було проведено відмежування між акцептом, переговорами, а також проаналізовано коли акцептант може набути статуту оферента відповівши на отриману оферту. В результаті аналізу європейських норм цивільного договірного права встановлено, що принцип свободи договору в європейському законодавстві більш ширший ніж у національному. Констатовано, що положення національного цивільного законодавства щодо обов’язковості письмової форми деяких видів цивільно-правових договорів має бути переглянуте та приведено у відповідність до ратифікованих Україною міжнародних норм. Крім того, доцільно зазначити, що врегулювання нормами цивільного права порядку укладення цивільно-правових договорів є недостатнім для їх ефективного функціонування, оскільки для цього ще необхідна й відповідна судова практика.