0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Правове регулювання міграції в ЄС (ID:607934)

Тип роботи: бакалаврська
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 55
Рік виконання: 2022
Вартість: 200
Купити цю роботу
Зміст
Зміст Вступ 3 РОЗДІЛ І «ЗМІСТ ТА ЕВОЛІЦІЯ СПІЛЬНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС» 5 1.1.Теоретико-правові засади регламентації міграційних процесів ЄС 5 1.2. Станволення та розвиток правового регулювання міграційних процесів ЄС 10 1.3. Інституційний механізм ЄС щодо регламентації міграційної політики 16 Висновки до І розділу: 20 Розділ ІІ Правові засади протидії нелегальній міграції в ЄС 22 2.1. Правові основи боротьби з нелегальною міграцією в ЄС 22 2.2. Роль суду Європейського Союзу у сфері боротьби з нелегальною міграцією в ЄС 26 2.3. Міжнародно-правове співробітництво ЄС щодо протидії нелегальній міграції 30 Висновки до ІІ розділу : 34 Розділ ІІІ Співробітництво України та Європейського Союзу щодо запобігання та протидії нелегальній міграції 35 3.1. Еволюція співпраці України та Європейського Союзу щодо регулювання міграційних потоків 35 3.2. Договірний механізм співробітництва між ЄС та Україною щодо протидії нелегальній міграції 39 3.3. Імплементація в Україні європейських стандартів щодо боротьби з нелегальною міграцією 43 Висновки до ІІІ розділу: 47 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ТА НОРМАТИВНА БАЗА: 49
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
РОЗДІЛ І «ЗМІСТ ТА ЕВОЛІЦІЯ СПІЛЬНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС» 1.1.Теоретико-правові засади регламентації міграційних процесів ЄС Кожна держава сучасного світу проводить певну міграційну політику, яка впливає на міграційні процеси як окремої держави, так і світу в цілому. 21 століття виносить на перший план нові суспільні відносини, які потребують правового регулювання, це відносини в сфері міграції населення. Міграційна політика країн Європейського союзу (далі ЄС) відрізняються в першу чергу тим, що приділяє особливу увагу причинам в’їзду іноземних громадян до об’єднання. Однозначної точки зору, щодо підходів правового регулювання міграції між країнами-членами ЄС не має. Так, деякі члени відстоюють точку зору, що приплив мігрантів позитивно впливає на розвиток економіки, оскільки заповнюються робочі місця. Інші ж країни дотримуються точки зору, щодо міграція призводить до значних протиріч між місцевим населенням та мігрантами на ґрунті ментальності, культури, релігії, тощо. Спочатку зародження ЄС відносини у сфері міграції не були такими актуальними і можна стверджувати, що навіть не регулювались спеціальними актами об’єднання, а лише міжурядовими домовленостями. У 1990-х роках зазначені відносини стають дедалі формальними, а вже на початку 21 століття можна стверджувати про виникнення міграційної політики ЄС [1, с. 256]. Аналізуючи міграційні процесу у Європі доцільно застосовувати функціональний підхід. Ж. Моне та Р. Шуман – основні розробники іделогічних основ європейської політики в сфері міграції. Вислів Р. Шумана: «Європу не побудуєш одразу чи за планом, Європу будуватимуть поетапно, отримуючи досягнення за досягненням, що стане фундаментом фактичної солідарності для її мешканців». Ця фраза стала основою для формування неофункціонального підходу для аналізування міграційних процесів у Європі, формування спільної європейської міграційної політики та права. Так, в основу сучасної європейської міграційної політики покладено три наступні критерії: «ціль – засіб – результат». Для обрання певного засобу необхідно чітко визначити, які стоять цілі та який необхідно досягнути результат. Цілі зумовлюються так би мовити інтересами держав, суспільства, окремих осіб. Такий підхід приводить до того, що постійно виникають нові способи врегулювання міграційних відносин, які закріплюються у законодавстві, замість простого санкціонування міграційних звичаїв [2, с. 220 – с. 222]. Глибока інтеграція правових систем європейських країн, що призводить до зближення як правових систем, так і культур зумовлює потребу у детальному аналізі практики загальної міграційної політики, досвіду інших країн. Глобалізаційні процеси, які останнім часом все активніше відбуваються у сучасному світі, викликають нові групи проблем, зокрема й у методології, а розвиток науки вимагає і нових методів. Науковцями у наш час широко обговорюється криза правової науки. Якщо говорити про західну культурну традицію, то остання зазнала змін у зв’язку з розбавленням її представниками різних націй, народностей, релігій, національних культур, що закономірно вплинуло і на правову культуру та традиції західного світу в цілому [3, с. 41-45]. Так, мігранти належить до різних культурних прошарків, сповідують різні релігії, мають зовсім різну ментальність, що призводить до конфліктів у зв’язку з вищевказаними відмінностями. С. Хантінгтон актуально відобразив сучасні глобалізаційні процеси у своїй книзі «Зіткнення цивілізацій». І дійсно за таких темпів сучасної міграції, можна вести мову про століття боротьби між культурами. З метою вирішення цієї проблеми найдоцільніше використовувати цивілізаційний підхід, оскільки саме він передбачає мирні домовленості між різними групами населення та їх влиття до культурного середовища Європи, але при цьому не забуває і про права мігрантів та біженців. Використовуючи аксіологічний підхід можна визначити ціннісні основи права, розкрити цінності правової свідомості, визначити роль цінностей у методології сучасної правової науки. Контект-аналіз необхідно використовувати під час вивчення джерел права, які врегульовують правовідносини у сфері міграційної політики ЄС. Це підхід не тільки розкриває їх суть, а й логіку, одноманітність тлумачення, що сприяє створенню однакової практики застосування норм. Фактор-аналіз узагальнює факти практичної реалізації в сфері міграційної політики. За допомогою вказаного підходу можливо виділити певні особливості у застосування міграційних норм різними європейськими країнами. Глобальний договір став тим першим всеохоплюючим документом, які включив себе всі групи мігрантів та складові міграційної політики, а саме об’єднавши їх однаковими принципами та підходами. Зазначений договір було схвалено 10-11.12.2018 року в Маракеші державами-членами ООН. Його підтримали сто п’ятдесят дві держави, Україна не приймала участі в голосуванні. У Глобальному договорі міститься механізм співробітництва між державами, який є продовженням Нью-Йоркської декларації про біженців та мігрантів. Договір має на меті посилення міждержавного співробітництва щодо регулювання питань міграційної політики, оскільки в умовах сучасних глобалізацій них процесів жодна держава не зможе самостійно вирішити стоячих перед нею міграційних проблем. Разом з тим, слід відмітити, що зміст зазначеного договору дозволяє державам проводити власну міграційну політику [4, с. 437 - 440]. Правовий статус біженців визначається Женевською конвенцією 1951 року. Глобальний договір не має відношення до останніх, оскільки виділяє їх окремо від мігрантів. Так, біженці мають особливу ознаку, це особи, які мають спеціальний захист, оскільки вони переслідуються іншою державою і не можуть використовувати її захист. Мігранти такого захисту як біженців не мають взагалі. Важливим у змісті договору є те, що як природні права мігрантів, так і біженців гарантуються безумовно. Новелою договору є виділення категорії екологічних мігрантів, тобто тих, хто переїхав у зв’язку з екологічними проблемами. На мою думку ця категорія мігрантів згадана, щоб привернути увагу світового співтовариства на екологічні проблеми та необхідність їх вирішення, тобто актуальність Паризьких кліматичних домовленостей [4, с. 437 – 440 ]. Підсумовуючи викладене, слід зауважити, що у Глобальному договорі не має чогось принципово нового серед згаданих прав мігрантів, цей документ в черговий раз констатує вже гарантовані права людини іншими міжнародними документами. 1.2. Становлення та розвиток правового регулювання міграційних процесів ЄС Рушійною силою виникнення європейського міграційного право стали інтеграційні процеси, які відбувалися і відбуваються в Європі. Це зумовлює співробітництво держав у сфері забезпечення публічної безпеки, а співробітництво результативне, якщо воно здійснюється за однаковими правилами, що і зумовлює уніфікацію міграційного законодавства. Право ЄС, у тому числі й міграційне, пройшло декілька етапів свого розвитку. Першим етапом можна назвати підписання у 1965 році Брюсельського договору, а саме створення Європейського об’єднання з атомної енергії, вугілля та сталі. Наступний етап, виділяють у зв’язку зі створення ЄС, згідно Маастрихтського договору від 07.02.1992. Ніцький договір від 26.02.2000 започаткував третій етап розвитку європейського права. Четвертий етап розвитку – підписання Лісабонського договору, який змінював установчі положення створення союзу від 13.12.2007 [5, с. 276 - 278]. Характерним для права ЄС є формування так званої «шенгенської» правової системи, яка була започаткована з першим етапом розвитку європейського права. Зазначена система передбачає формування сукупності спільних прав і обов’язків, які підлягають безумовному виконанню всіма членами ЄС. Першим спільним кроком, який регулював міграційні потоки було прийняття Угоди про поступове скасування перевірок на спільному кордоні від 19.06.1985, а потім Шенгенської угоди про поступове скасування перевірок на спільних кордонах від 19.06.1990 [6, с. 125]. Ґрунтовна спільна європейська міграційна політика почалась з дією Маастрихтської угоди, зміст якої включав єдині норми інституту політичного притулку, переміщення через спільний кордон. Амстердамський договір ще більш поглибив наднаціональне регулювання міграційних процесів. У даному акті було врегульовано питання віз, умов приїзду та перебування на території ЄС. Це договір фактично забрав велику частину повноважень у сфері регулювання міграції у держав-членів ЄС та передав їх загальносоюзним інстанціям, а також надав зазначеним союзним інстанціям право впливати на держав-членів при формуванні міграційної політики. За державами залишилось право вести власну міграційну політику, але за умови її відповідності законодавству ЄС та міжнародним угодам. На самітах ЄС у Відні та Тампере у 1998-1999 роках, було визначено основні дорожні карти загальної міграційної політики, а саме: співробітництво з державами з яких надходять емігранти, створення єдиної уніфікованої процедури надання особам притулку, справедливе відношення до емігрантів, вплив на їх потоки. Під час третього етапу розвитку права ЄС, ключовим його актом в сфері міграційної політики стала Дублінська угода 2003 року, яка встановила загальні підходи до формування норм інститутів притулку. Важливою є й Гаазька програма 2003 року, яка акцентує увагу на міграційних процесах, боротьбі з міжнародною злочинністю. Також програма регулює однакову для всіх процедуру надання притулку, а також однаковий статус осіб, які отримали притулок. Можливо це один з перших нормативних документів, який вказує на необхідність інтеграції мігрантів. Лісабонський договір, який розпочав четвертий етап розвитку права ЄС у ст. 79 вже прямо вказує на необхідність ЄС ведення єдиної міграційної політики і наводить конкретний перелік питань, які регулюються ЄС. Зокрема до відання наднаціональних органів увійшли питання інтеграції мігрантів, укладення договорів про реадмісію, боротьба з нелегальною міграцією [7, с. 108-111]. На сьогоднішній день залишається актуальною проблема уніфікації процедур надання притулку мігрантам у зв’язку з кризою міграції, яку привезла криза в країнах Близького Сходу. Ситуація, яка склалась ставить під сумнів стабільність політико-правової системи ЄС. Надмірна кількість мігрантів у окремих країнах призводить до підвищеного рівня злочинності, що загострює внутрішньо соціальні конфлікти в країнах, а це є загрозою єдності ЄС. Так, в реаліях сьогодення існує необхідність у черговому реформуванні політико-правової системи ЄС в сфері міграції звертаючи увагу на погіршення природного приросту населення в країнах ЄС, розвитком економіки та потребою ринку у нових робочих місцях, економічною кризою викликаною пандемією короновірусу. Суттєво вплинуло й на внутрішнє переміщення населення в межах ЄС прийняття до його складу нових держав, переважно східної Європи, де рівень життя значно нижче, а їх населення шукаючи кращої долі вимушено мігрує на захід. Актуально обговорюються і проблеми програми Східного партнерства, учасником якого є і Україна, оскільки вказані програми передбачають надання безвізового права перетину кордону з ЄС, що також посилює міграцію. Основними напрямками міграційної політики ЄС є: - мінімізація підстав, що виникають у осіб інтерес міграції; - активна охорона зовнішніх кордонів; - уніфікація законодавства в сфері надання притулку; - нова політика щодо міграції, більш сувора; - нові цілі інтеграційної діяльності. Проблемою залишається значна чисельність нелегальних мігрантів, яка постійно має тенденцію до збільшення. Найбільша кількість нелегальних мігрантів до ЄС прямує з країн Близького Сходу та Північної Африки. Щоб кількість мігрантів зменшилось ЄС запровадив стимули для країн, які є транзитними для мігрантів до досягнення кінцевої цілі. Щоб підтримати транзитні країни та зменшити кількість мігрантів, які досягнуть своєї країни – кінцевої цілі прибуття ЄС запровадив ряд заходів щодо краї транзитерів, а саме: - посилив їх фінансування бюджетів країн транзитерів, так би мовити «міграційний щит»; - посилив фінансування місцевих бюджетів країн транзитерів, задля зменшення соціальних протиріч між мігрантами та місцевим населенням; - започаткував навчання прикордонних органів країн транзитерів з метою мінімізації нелегальної міграції. За результатами таких заходів відмічається на сьогодні покращення міграційної ситуації в країнах насамперед Західної Європи. Важливим елементом такого успіху є домовленості між ЄС та Туреччиною, щодо задоволення потреб біженців з Сирійської Арабської Республіки. Варто зазначити, що механізм стримування потоку мігрантів з Сирійської Арабської Республіки успішний тимчасово, оскільки для вирішення даної проблеми насамперед необхідно зупинити збройне протистояння та покращення економічного становища Сирії. Варто наголосити, що політичний режим Туреччини не відповідає політичному режиму ЄС, його цінностям, оскільки в Туреччині посилюється диктатура, ущемляється свобода слова, а такі факти прямо протилежні європейським цінностям . Успіху ЄС досяг у практиці залучення трудових мігрантів для яких кінцевою ціллю є насамперед країни Західної та Центральної Європи, оскільки останні є більш економічно розвинутими і мають більш високий рівень життя [8, с. 46-50]. Слід відмітити те, що ЄС необхідно удосконалювати законодавство в сфері міграції з північно-східного напрямку, а саме з боку України, Республіки Білорусь та Російської Федерації шляхом посилення співпраці з останніми. Це званий окремий міграційний маршрут - Північно-східний сухопутний. На сьогодні це не найактивніший маршрут міграції, але він має тенденцію до зростання. Однією з причин посилення міграції з вказаного маршруту стала військова агресія Російської Федерації щодо України та території Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим, а також неналежний контроль вказаними країнами над своїм кордоном. Україна є не лише країною донором мігрантів чи людських ресурсів, а ще й на території України тимчасово перебувають мігранти кінцевою ціллю яких є досягнення країн Західної Європи. Актуальним є те, що у зв’язку з посилення міграційної поліції Туреччини за домовленістю з ЄС призводить до пере направлення потоків мігрантів з тих же країн донорів. Політика будь-якої держави в сфері міграції формулюється виходячи з наступних обставин: - потреби держави в людських ресурсах; - курсом держави та її кінцевою метою; - міжнародної обстановки; - економічної, соціальної та військової ситуації у себе та сусідніх країнах; - природні катаклізми. ЄС проводить зважену політику, яка враховує всі вищенаведені обставини. Така політика передбачає забезпечення облаштованості мігрантів, адаптації, інтеграції, вжиття заходів з метою обмеження нелегальної міграції. Багато європейських угод гарантують права мігрантів, щодо вільного пересування, а суть внутрішньо європейської безпеки зводиться до права, свободи і безпеки. Становлення загальноєвропейської внутрішньої міграційної політики відбувається під впливом міжнародної міграційної політики у якій значну роль відіграють Організація Об’єднаних Націй, Міжнародна організація праці, Міжнародна Організація з міграції. Вказаними організаціями формуються напрямки міграційної політики та загальні підходи до її формування, її механізм. Слід відмітити, що хоча ЄС і дотримується засад Женевської конвенції ООН про статус біженців положень Заключного акту ОБСЄ про свободу пересування 1951 та 1975 років, все ж політика ЄС жорстка щодо перетину кордону мігрантами. Разом з тим, головним принципом європейської міграційної політики є «мультикультуралізм». Це принцип не передбачає в собі асиміляції населення, а навпаки гарантує їм розвиток життя та побуду за їх звичаями та традиціями, культурою, незважаючи на особливості нової місцевості проживання. Також до основних принципів вказаної політики необхідно віднести прагнення до мінімізації переселення до ЄС некваліфікованої робочої сили та її рееміграція, боротьба з нелегальною міграцією [9, с. 106-113]. Важливим напрямком міграційної політики ЄС є розвиток «навчальної міграції». Це досить економічно вигідний напрямок, оскільки особи, які прибувають для навчання спрямовують свої фінанси і у розвиток освіти і науки ЄС. Більш того такі мігранти за час свого оплатного перебування на території ЄС більш пристосовуються до культури і побуту «нової Батьківщини», а як результат стають кваліфікованою міграційною робочою силою. Стимулюючим у цій сфері я дозвіл особам, які закінчили вищі навчальні заклади ЄС працювати на території союзу без необхідності виїзду. Останнім час в ЄС, наприклад в Німеччині підсилено заходи щодо інтеграції мігрантів. Так, для них встановлено у Німеччині обов’язок проходити міграційні курси, які оплачуються державою. Такий напрямок є виправданим, оскільки пристосування мігрантів до культури, побуту і правопорядку ЄС є запорука підвищення рівня безпеки а законності. Доцільно розділити європейські міграційну політику на дві групи, а саме це політика надання нелегальним мігрантам статусу легальних за певних встановлених державами умов та посилення відповідальності бізнесу за використання нелегальної праці.