0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця (ID:607936)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 33
Рік виконання: 2022
Вартість: 100
Купити цю роботу
Зміст
ВСТУП 3 РОЗДІЛ ІІ «ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ ДОБРОВІЛЬНОЇ ВІДМОВИ ВІД ДОВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО КІНЦЯ» 1.1.Поняття та ознаки добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця 6 1.2. Відмежування добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця від дійового каяття 13 РОЗДІЛ ІІ «ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ДОБРОВІЛЬНОЇ ВІДМОВИ ВІД ДОВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО КІНЦЯ» 2.1 Особливості кримінальної відповідальності за наявності добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця 20 2.2. Зарубіжний досвід законодавчого закріплення добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця та можливості його запозичення 24 ВИСНОВОК: 28 ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА: 30
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
РОЗДІЛ ІІ «ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ ДОБРОВІЛЬНОЇ ВІДМОВИ ВІД ДОВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО КІНЦЯ» 1.1.Поняття та ознаки добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця У науці кримінального право вже досить тривалий історичний час тривають дискусії щодо інституту добровільної відмови від доведення особою кримінального правопорушення до кінця. Так, частина науковців наполягає на тому, що особа може добровільно відмовитися від доведення кримінального правопорушення до кінця виключно на стадіях готування чи незакінченого замаху. Інша ж група авторів обґрунтовують точку зору про те, що особа теоретично може відмовитися від доведення кримінального правопорушення до кінця на стадії готування та замаху на вчинення кримінального правопорушення, у тому числі й закінченого, але за умови, що від моменту вчинення суспільно-небезпечного діяння до моменту настання суспільно-небезпечний наслідків проходить певний часовий проміжок і саме в цей проміжок, особа з якихось міркувань доходить висновку, що більше не бажає настання суспільно-небезпечних наслідків її діяння і вживає певних дій для їх усунення. Варто наголосити, що у такому випадку особа повинна мати можливість впливу на перебіг причинно-наслідкового зв’язку між вчиненим нею діянням і настанням відповідних його наслідків, а саме мати можливість їм запобігти певним чином і не допустити їх настання [1, с. 405]. Як виходить зі змісту норм Кримінального кодексу України, нормативно-правовий акт відображає саме другу точку зору і допускає можливість добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця як на стадії готування, так і на стадії вчинення замаху на вчинення кримінального правопорушення (закінченого чи незакінченого). Цей факт свідчить про реалізацію принципу гуманізму у кримінальному праві України. Мета закріплення інституту добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця у нормах Кримінального кодексу України: - особа, яка розпочала готування чи замах на вчинення кримінального правопорушення має можливість переосмислити свою поведінку і відмовитись від обраної її моделі, усвідомивши суспільну небезпечність; - охорона об’єктів кримінального права [2, с. 367]. Згідно ч. 1 ст. 17 Кримінального кодексу України (далі КК України), добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця [3]. Виходячи із вищенаведеного законодавчого визначення добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця необхідно виділити її наступні ознаки: - особа має остаточно припинити своє діяння у вигляді готування до кримінального правопорушення чи замаху на нього; - припинення готування до кримінального правопорушення чи замаху на нього має ґрунтуватися виключно на особистому бажанні особи, тобто вона приймає рішення саме добровільно припинити вказану діяльність; - особам припиняючи готування до кримінального правопорушення чи замаху на нього усвідомлює те, що може довести його до кінця [4, с. 413]. Під «остаточним припиненням» необхідно розуміти реальне припинення готування до кримінального правопорушення чи замаху на нього, що характеризується і безповоротністю припинення, а також відсутністю планів щодо відновлення таких дій. Необхідно мати на увазі, що у разі, якщо особа вчинила всі дії, які вважала за необхідне для доведення злочину до кінця, але все ж таки наслідки передбачені як обов’язкова ознака об’єктивної сторони відповідного складу кримінального правопорушення не настали для кримінальних правопорушень з матеріальним складом, то в такому разі не має підстав вести мову про добровільну відмову від доведення кримінального правопорушення до кінця, оскільки в такому випадку є всі ознаки вчинення закінченого замаху на вчинення відповідного кримінального правопорушення [5, с. 173]. Доцільно навести класичний приклад про те, як особа здійснює постріл у потерпілого, але промахується і більше не стріляє в нього. Аналізуючи таку ситуацію констатуємо, що особа добровільно з власних міркувань відмовилась від здійснення повторного пострілу у потерпілого, можливо розгубилася чи передумала позбавляти потерпілого життя, але факт здійснення вже першого пострілу свідчить про те, що така особа вчинила всі дії для позбавлення життя, а вбивство не сталось з незалежних від її волі причин – не влучила. Необхідно зауважити, що у науковій літературі обговорюється питання щодо не вдалості національного законодавства в аналізованій сфері, а саме щодо добровільної відмови від повторного посягання. Фактично у вищенаведеній ситуації з невлучним пострілом винній особі при призначенні покарання за вчинення закінченого замаху суд може врахувати при призначенні покарання її поведінку щодо добровільної відмови здійснити наступні постріли. Так, висловлюється точка зору про необхідність врегулювання у тексті КК України питання добровільної відмови від повторного посягання». На мою думку, внесення таких змін до КК України є недоцільним, оскільки я вважаю, що у наведеному прикладі дії особи щодо першого пострілу належним чином врегульовані інститутом замаху на вчинення кримінального правопорушення, а її відмова від здійснення повторного пострілу достатньо має можливість бути оцінена судом при призначенні покарання, навіть як пом’якшуюча обставина, перелік яких у КК України не є вичерпним [6]. Що ж до більш детальної характеристики добровільної відмови з «власної волі» особи, то дійсно остаточне рішення припинити готування чи замах приймає особа самостійно, але цілком допустимо, що таке рішення може бути наслідком сторонніх умовлять, благань тощо. Важливою ознакою саме добровільної відмови є й те, що особа усвідомлює можливість вчинення кримінального правопорушення у ситуації та за обставин, які склалися. В іншому ж випадку, якщо особа припиняє остаточне вчинення відповідних дій для доведення кримінального правопорушення до кінця у зв’язку з тим, що розуміє об’єктивні обставини неможливості його доведення до кінця підстав вести мову про добровільну відмову не має. На факт констатування добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця не впливають внутрішні мотиви особи, якими вона при цьому керується. Такими мотивами можуть бути: - розуміння того, що діяльність особи суперечить нормам моралі; - особа щиро розкаялась перед собою, сторонніми особами; - особа виявила бажання виправитися; - особа злякалася можливого притягнення до кримінальної відповідальності; - особа виявила милосердя до потерпілого; - вчинення кримінального правопорушення втратило для особи сенс; - будь-які інші мотиви [7]. Після вчинення кримінального правопорушення, тобто самого діяння для кримінальних правопорушень з формальним складом чи настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків для кримінальних правопорушень з матеріальним складом особа не може добровільно відмовитися від доведення кримінального правопорушення до кінця, оскільки в її діях вже є склад відповідного кримінального правопорушення за статтею особливої частини КК України [8, с. 95]. Можливість добровільної відмови на стадіях вчинення кримінального правопорушення зводиться до такого: - добровільна відмова з боку особу можлива на будь-якому етапі готування до вчинення кримінального правопорушення; - добровільна відмова з боку особи можлива і на будь-якому етапі незакінченого замаху на вчинення кримінального правопорушення і особі буде достатньо припинити вчиняти дії/бездіяльність спрямовані на його вчинення; - на стадії вчинення закінченого замаху на вчинення кримінального правопорушення вести мову про добровільність від доведення кримінального правопорушення до кінця є підстави, якщо після вчинення суспільно-небезпечного діяння особою до настання суспільно-небезпечних наслідків не пройшов той проміжок часу в який особа може якимось чином втрутитися і запобігти настанню суспільно-небезпечних наслідків. Вказаний проміжок часу характеризується тим, що протягом нього особа ще має можливість перервати причинно-наслідковий зв’язок між діянням і наслідками, а факт такого втручання призведе до ненастання вказаних наслідків. Варто зауважити, що добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця на стадії закінченого замаху можлива у кримінальних правопорушеннях з матеріальним складом, оскільки у кримінальних правопорушеннях з формальним чи усіченим складом обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є лише суспільно-небезпечне діяння і кримінальне правопорушення вважається закінченим, а від закінченого кримінального правопорушення як я вказував вище відмовитися не можливо [9, с. 132]. Щоб запобігти вчиненню кримінального правопорушення державою встановлено таку правову норму у ч. 2 ст. 17 КК України: «Особа, що добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до кримінального правопорушення чи дії, спрямовані безпосередньо на вчинення кримінального правопорушення». Як бачимо, фактично у вказаній правовій нормі держава стимулює бажану поведінку у осіб, шляхом встановлення окремої спеціальної підстави для звільнення від кримінальної відповідальності. Так, законодавець наголошує у вищенаведеній правові нормі, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у разі відмови від доведення до кінця «готування до кримінального правопорушення» та «дій спрямованих на безпосереднє вчинення кримінального правопорушення». Щодо «готування», то вказана правова категорія чітко визначена у КК України, шляхом наведення переліку діянь, які свідчать про готування особи. Що ж до поняття «дій спрямованих на безпосереднє вчинення кримінального правопорушення» в моєму розумінні це безпосереднє вчинення діяння як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони певного кримінального правопорушення. На мою думку комбінацію «дій спрямованих на безпосереднє вчинення кримінального правопорушення» доцільно прямо замінити на «замаху на вчинення кримінального правопорушення», оскільки ця правова категорія як і «готування» врегульована нормами КК України [10, с. 116]. Звертаючись до історичного розвитку «добровільної відмови» зауважу, що кримінальний кодекс України в редакції 1963 року більш поверхово врегульовував вказаний інститут. Так, у ст. 18 вказаного ще радянського кримінального кодексу закріплювалася норма, яка в такій редакції: «Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину». Як бачимо, визначення «добровільної відмови» не було, а вся увага зосереджувалася на звільненні від кримінальної відповідальності, що безперечно ускладнювало або навіть унеможливлювало об’єктивне використання вказаної правової норми. Крім того, аналізуючи теоретичні доробки науковців в сфері кримінального права щодо добровільної відмови» радянських часів доходжу висновку, що останні характеризували її виходячи лише з двох ознак: - добровільність; - остаточність. Що ж до сучасної ознаки у вигляді усвідомлення особою можливості доведення кримінального правопорушення до кінця, то вона не виокремлювалася, а вкладалася у розуміння ознаки «добровільності» [11, с. 146]. Підсумовуючи викладене, слід зауважити, що добровільна відмова є специфічним досить дискусійним правовим поняттям у кримінальному праві України. В результаті його вивчення, згідно норм чинного КК України добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця характеризується трьома вищенаведеними ознаками і можлива на стадії готування та замаху на вчинення кримінального правопорушення. 1.2. Відмежування добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця від дійового каяття З метою проведення відмежування добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця, яке було проаналізоване вище, необхідно ще й провести аналіз такого поняття як «дійове каяття». Діючий КК України вперше серед підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності закріпив «дійове каяття». До речі в кримінальному кодексі в редакції 1960 року «дійове каяття» було пом’якшуючою ознакою при притягненні особи до кримінальної відповідальності та призначенні покарання. Згідно діючого КК України, «дійове каяття» є однією з обов’язкових підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так, згідно ст. 45 КК України, особа має бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям за таких умов. По-перше, кримінальне правопорушення у вигляді кримінального проступку або у вигляді нетяжкого необережного злочину особа вчинила вперше. По-друге, після вчинення кримінального правопорушення поведінка особи має бути своєрідною, а саме виключно позитивною і демонструвати «дієве каяття», тобто: - особа має щиро розкаюватися у вчиненні кримінального правопорушення і жалкувати про те, що настали відповідні негативні наслідки, а не формально визнавати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення та вибачатися перед потерпілою стороною з метою фактичного фабрикування для себе підстави для звільнення від кримінальної відповідальності; - особа має сприяти розкриттю кримінального правопорушення виключно активно, що фактично зводиться не до формального визнання своєї вини та надання показів, а до дій спрямованих наприклад до відшукання і повернення викраденого у потерпілої особи майна чи дій спрямованих на встановлення свідків вчинення кримінального правопорушення, встановлення обставин його вчинення, тощо; - особа має в повній мірі відшкодувати завдані нею в результаті вчинення кримінального правопорушення потерпілій стороні збитки або усунути заподіяну шкоду [12]. Згідно, викладеної у ст. 45 КК України правової норми, дійове каяття не може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності особи, навіть у разі вчинення такою особою кримінального правопорушення у вигляді кримінального проступку або у вигляді нетяжкого необережного злочину вперше, якщо ці кримінальні правопорушення: - корупційні, згідно визначеного у примітки до ст. 45 КК України переліку; - пов’язані з корупцією, згідно визначеного у примітки до ст. 45 КК України переліку: ст. 366-2, ст. 366-3 КК України; - пов’язані з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Що ж до вчинення кримінального правопорушення вперше то це зводиться до наступних умов: - відсутність непогашеної чи незнятої судимості за раніше вчинене кримінальне правопорушення; - відсутність у особи статусу підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення у іншому кримінальному провадженні як свідчить практика; - особа за раніше пред’явленим обвинуваченням у встановленому законодавством поряду була виправдана судом; - особа у визначеному законодавством порядку за раніше вчинене кримінальне правопорушення була звільнена від кримінальної відповідальності на певних підставах [13]. Важливо зауважити, що особа має бути обов’язково звільнена від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення у зв’язку з дійовим каяттям лише у разі констатації в конкретній ситуації всіх вище охарактеризованих підстав. Виключенням може бути в тому випадку, якщо в результаті вчинення кримінального правопорушення не заподіяно збитків потерпілій стороні або не має підстав для усунення заподіяної шкоди. За таких умова для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям не має потреби констатувати наявність зазначених двох умов. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям застосовується незалежно від стадії вчинення злочину: готування, замаху чи закінченого злочину. Що ж до співучасті та застосування дійового каяття до різних співучасників, то цілком можливе застосування цієї підстави для звільнення від кримінальної відповідальності лише деяких співучасників кримінального правопорушення у яких констатовані всі необхідні умови для такого звільнення, порядок з притягнення інших співучасників до кримінальної відповідальності. На мою думку необхідно більш детально зупинитися на понятті «щирості каяття» особи, яка вчинила кримінальне правопорушення як умови констатування в неї дійового каяття. Так, в теорії кримінального право під «щирістю» дійового каяття розуміють: - визнання особою вину в обсязі пред’явленого обвинувачення; - надання правдивих свідчень; - щире виявлення жалю з приводу вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків, що проявляється в переживанні за спричинені наслідки; - щире співчуття потерпілій стороні; - реальне засудження своєї суспільно-небезпечної поведінки; - реальна готовність до притягнення до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення з метою свого виправлення [14]. Наведений перелік обставин можливо достеменно встановити аналізуючи поведінку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення після його вчинення в тому числі й під час досудового розслідування та судового розгляду комплексно. Варто зауважити, що щире каяття необхідно відрізняти від дійового каяття, оскільки перше є пом’якшуючою обставиною і має власні ознаки, тобто є більш вужчим поняттям від дійового каяття. Крім того, добровільне відшкодування шкоди та сприяння розкриттю кримінального правопорушення без решти наведених умов можуть бути лише пом’якшуючими обставинами, а не дійовим каяттям. Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення у теорії кримінального права та практичній діяльності включає: - допомога органам дізнання та досудового слідства, а також суду встановити об’єктивну істину у кримінальному провадженні; - повідомлення про вчинення всіх епізодів кримінальних правопорушень; - указання на інших співучасників вчинення кримінального правопорушення; - зазначення місць переховування інших осіб підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення; - надання об’єктивної допомоги у затриманні інших осіб, які є співучасниками у вчиненні кримінального правопорушення; - допомога у відшуканні та вилученні знарядь, засобів вчинення кримінального правопорушення; - допомога у відшуканні майна, яке було об’єктом протиправного посягання [15, с. 71]. Що ж до відшкодуванні завданої шкоди, то таке відшкодування має бути виключно реальним і в жодному разі не обіцянка такого відшкодування у майбутньому. Так, відшкодування може полягати у: - повернення потерпілій стороні майна, що стало об’єктом посягання кримінального правопорушення; - надання потерпілій стороні рівноцінного майна з тим, що стало об’єктом посягання кримінального правопорушення і яке повернути неможливо; - відшкодування у грошовій формі вартості майна, що стало об’єктом посягання кримінального правопорушення; - поновлення властивостей майна, що стало об’єктом посягання кримінального правопорушення; - самостійна оплата особою, яка вчинила кримінальне правопорушення вартості лікування чи інших необхідних витрат на відновлення здоров’я потерпілій стороні; - виплата заборгованості по аліментам; - вжиття дій, які усувають причини заподіяння потерпілій стороні моральної шкоди або сприяють її мінімізації [16]. Суд приймає рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі дійового каяття у порядку визначеному кримінальним процесуальним кодексом і не думка з цього приводу потерпілої сторони значення для прийняття такого рішення не має значення. Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 № 12, судовим органом вказано, що за наявності відповідних підстав звільнення обвинуваченої особи від кримінальності на підставі ст. 45 КК України є обов’язковим [17]. Для більш детального розуміння інституту «дійового каяття» вважаю навести приклад його застосування із судової практики. Згідно ухвали Гусятинського районного суду Тернопільської області справа № 596/1333/19 від 06.11.2019 розглянуто у підготовчому засіданні кримінальне провадженні, щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 310 КК України. Так, обвинувачена особа з червня 2019 року на власній земельній ділянці, без законного дозволу вирощувала мак – самосійку. Протягом літа 2019 року здійснювала його сільськогосподарську обробку, зокрема сапування від бур’яну з метою вирощування для власного вжитку. Не знищувала. 11.07.2019 в ході проведення огляду місця події працівниками Національної поліції України на зазначеній земельній ділянці вилучено 436 кущів маку та вилучено. В ході проведення підготовчого судового засідання обвинувачена визнала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі пред’явленого обвинувачення та щиро розкаялася у його вчиненні, а також клопотала закрити відносно неї кримінальне провадження на підставі ст. 45 КК України. В свою чергу сторона обвинувачення не висловлювала заперечень з приводу клопотання обвинуваченої особи. В ході розгляду клопотання обвинуваченої судом констатовано, що вона: - вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 310 КК України, яке згідно ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості; - щиро розкаялася у вчиненні кримінального правопорушення; - визнає вину у вчиненні кримінального правопорушення; - активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення; - кримінальне правопорушення нею вчинено вперше; - в результаті вчинення кримінального правопорушення матеріальну шкоду не заподіяно. Виходячи із вищевикладеного, зокрема керуючись ст. 45 КК України та ст. 284 КПК України судом прийнято рішення звільнити обвинувачену особу від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України, оскільки констатовано дійове каяття, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 КПК України [18]. Проаналізувати поняття, ознаки та особливості «добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця» та «дійового каятта» вважаю за можливо провести їх порівняльний аналіз: - добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця виражається більш часто в пасивній поведінці і рідкіше в пасивній, а дійове каяття виключно представлене активною діяльністю обвинуваченої особи; - добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця можлива на стадії готування та замаху, але в будь якому випадку до закінчення вчинення кримінального правопорушення, а дійове каяття можливе після завершення вчинення кримінального правопорушенні і на будь-якій з його стадій; - дійове каяття може застосовуватися до особи, яка вчинила умисні чи необережні кримінальні проступки або нетяжкі злочини, а добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця виключно за умови вчинення умисних кримінальних правопорушень; - добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця у будь-якому випадку є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а дійове каяття виключно за умовами викладеними у ст. 45 КК України може бути такою підставою [19]. Як висновок необхідно вказати, що добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця та дійове каяття є різними правовими явищами як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і мають досить різкі відмінності в своїх правових конструкціях. РОЗДІЛ ІІ «ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ДОБРОВІЛЬНОЇ ВІДМОВИ ВІД ДОВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО КІНЦЯ» 2.1 Особливості кримінальної відповідальності за наявності добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця