0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Значення та роль джерел господарського процесуального права в діяльності судів (ID:607943)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 31
Рік виконання: 2022
Вартість: 100
Купити цю роботу
Зміст
ВСТУП 3 РОЗДІЛ І «ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЖЕРЕЛ ПРАВА» 5 1.1.«Джерело права як наукова категорія» 5 1.2. Історія становлення господарського процесуального права 9 РОЗДІЛ ІІ «СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА» 13 2.1. Нормативно-правові акти в сфері господарського процесуального права 13 2.2. Інтерпретаційні акти як джерела господарського процесуального права 17 РОЗДЛ ІІІ «ГОСПОДАРСЬКІ СУДИ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА» 20 3.1. Місце господарських судів у судовій системі України 20 3.2. Діяльність господарських судів у системі правосуддя 23 Висновок 26 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ТА НОРМАТИВНА БАЗА: 28
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
ВСТУП Джерела права це по суті форма його зовнішнього виразу. Сучасний стан розвитку нашої держави та суспільства характеризується активним розвитком ринкової економіки, створенням та діяльністю господарюючих суб’єктів, що зумовлює в свою чергу і активний розвиток господарського процесуального права, виникнення нових його джерел. З іншого боку економічна криза та складний стан економіки в цілому потребує вжиття спів мірних, адекватних заходів, прийняття відповідних управлінських рішень, у тому числі й господарських та господарсько-процесуальних. У зв’язку з європейською інтеграцією України відбулось переосмислення в цілому поняття джерел господарського процесуального права, що зумовлює напрямок його розвитку, засади застосування та принципи оновлення. Як і будь-яка галузь національного права господарське процесуальне право відображає загальні сутність національної правової системи. Таким чином, щоб зрозуміти сутність вказаної галузі права необхідно висвітлити її в контексті загальних вчень з теорії права про джерела права загалом, а шляхом виділення особливостей суспільних відносин, які регулюються вказаною галуззю права висвітлити її особливості. Актуальність теми зумовлена необхідністю визначення поняття джерел господарського процесуального права України, їх особливих рис. Крім того, необхідно окреслити певний реєстр як традиційних нормативно-правових актів, які є джерелами господарського процесуального права, так і проаналізувати нові форми джерел вказаної галузі права, а також особливості їх застосування господарськими судами. Теоретичні аспекти джерел господарського процесуального права опрацьовано такими вченими як О.Ф. Скакун, М.В. Цвік, Н.М. Онищенко, О.А. Рябухіна, Н.В. Загородня, В.Д. Чернадчук, О.П. Подцерковний, Ю.М. Риженко та іншими. Об’єктом дослідження у курсовій роботі виступатимуть безпосередньо джерела господарського процесуального права, їх теоретичне наповнення та зовнішнє наповнення. Предметом дослідження відповідно є нормативно-правові акти в сфері господарського процесуального права, прецеденти, інші джерела, які включають господарські процесуальні норми. Метою курсової роботи є дослідження теоретичного поняття джерел господарського процесуального права, зовнішнє оформлення правових норм вказаної галузі права, визначення їх характерних рис та особливостей, а також застосування господарськими судами зазначених норм як інструменту для реалізації матеріальних норм господарського права. Завдання курсової роботи: - аналіз поняття джерел господарського-процесуального права, проведення їх класифікації та вивчення історії становлення; - аналіз нормативно-правових та інтерпретаційних актів як джерел господарського процесуального права; - визначення місця господарських судів у системі національних судів; - характеристика діяльності господарських судів у системі правосуддя. У роботі будуть застосовані наступні методи: - метод діалектичної логіки (при виділенні ознак за результатами визначення понять); - метод формально-юридичного аналізу; - описовий метод. РОЗДІЛ І «ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЖЕРЕЛ ПРАВА» «Джерело права як наукова категорія» У науковій літературі відсутнє єдине визначення поняття джерела права. Як правило під цим поняттям розуміють форму зовнішнього виразу правової норми тієї чи іншої галузі права, конкретні нормативно-правові акти, що містять відповідні правові норми, джерело інформації, спосіб вираження правових норм, прояв діяльності відповідних суб’єктів. На думку М.М. Вопленка, джерелами права є офіційно прийняті способи і форми зведення в закон державної волі, що розрахована на неодноразове застосування [1, с. 264]. Такий вчений як Александров Н.Г., зазначає, що джерело право – це діяльність держави, суть якої зводиться до встановлення нових норм або закріпленні у нормативно-правових актах вже існуючих норм-звичаїв [2, с. 295]. На сьогоднішній день правова наука вкладає в поняття джерела права ідеальний, формальний та матеріальний зміст. У ідеальному сенсі джерело права – це правова свідомість окремої соціальної групи людей (народу, нації), людства, а саме їх погляди на існування та регулювання державою тих чи інших відносин, що виражається в подальшому у правотворчій діяльності держав, міжнародних організацій. У цьому значенні наповнення джерел права залежить від соціальних особливостей як окремої групи осіб та і людства в цілому в залежності від їх цінностей, світогляду, відношення до держави, її органів, правосуддя, поставлених цілей розвитку суспільства. У ідеальному сенсі джерело права пов’язано з правовою культурою, правовим менталітетом, правовою психологією, правовим вихованням та природнім правом. У свою чергу природне право – це відображення найголовніших суспільних цінностей, найважливіших і найнеобхідніших першочергових мінімальних потреб людини як фізичної істоти, які гарантується з боку держави, створеної суспільством для виконання функцій арбітра між індивідами. Більшість природних прав людини санкціоновані державою з моральних та релігійних норм та звичаїв, шляхом закріплення їх у відповідних нормативно-правових актах та надання їх обов’язково до виконання характеру під загрозою застосування примусу. Будь-яка нормотворчість має в першу чергу відображати природні права людини та не суперечити їм. Таким чином в ідеальному сенсі право виражається у формі закріплення в свідомості, культурі, вихованні, поглядах, ідеях, моральних устоях. Це так би мовити, нематеріальне джерело права, яке міститься у людській свідомості, нарешті людському мозку. Таке джерело права формується у індивіда з народження у взаємодії з оточенням у якому особа народилась і зростає, проживає, оскільки саме оточення (люди, громадянське суспільство, держава, релігія, культура, їх взаємини) закладає встановлені правила поведінки особи протягом всього життя, її цінності. В подальшому зазначений індивід зможе вплинути на формування саме матеріального права, шляхом свого впливу як громадянина відповідної держави на її нормотворчість, беручи участь у виборах і підтримуючи ту чи іншу політичну або безпосередньо отримавши владу та здійснюючи нормотворчу діяльність. Врешті, будь-які суспільні цінності, які існують у суспільстві і не суперечать моральним засадам суспільства мають бути гарантовані державою [3, с. 132]. У матеріальному сенсі джерело права – це економічні, соціальні, культурні, політичні відносини, які існують у суспільстві, а їх цінність для держави зумовлює останню закріплення та гарантування. У цьому плані джерело права тісно пов’язане з економікою. Виходячи з особливостей політичного режиму у державі, право і економіка домінують одне над одним. Очевидне є те, що у цивілізованому сучасному суспільстві економіка домінує над правом, є рушійною силою розвитку права. Право лише обслуговує економіку, регулюючи відповідні відносини. Слід зауважити, що може існувати й третій підхід, коли право не зважаючи на економіку встановлює загальні цілі та перспективи розвитку держави і суспільства, а економіка також сприяє досягненню вказаних цілей [4, с. 168]. У формальному сенсі під джерелами права розуміють безпосередні форми його вираження. До таких форм вираження відносяться акти прийняті органами державної влади, посадовими осіб у яких закріплюються конкретні господарські процесуальні норми, які є підставою виникнення, зміни та припинення відповідних суспільних відносин. Тобто це матеріальні форми вираження джерел права в ідеальному та матеріальному сенсі. Слід зауважити, що під формальним вираженням джерел права розуміють саме офіціальне їх зовнішнє вираження, тобто офіційно визнані державою джерела (форми існування норм права): закони, підзаконні акти (постанови, укази, розпорядження, накази, міжнародні угоди, судові рішення). У цьому сенсі джерела права носять позитивіський характер, тобто відображають одобреність їх існування з боку держави. Формальні джерела права характеризуються тим, що вони виникли у суспільстві, їм схвалені, у встановленому порядку прийняті державою, шляхом надання їм статуту загальнообов’язковості і гарантованості їх дотримання під загрозою застосування до порушників відповідного примусу. На мою думку саме це розуміння «джерела права» є найбільш об’єктивним і реальним. Так, ознаками джерел права у формальному сенсі є наступні: - особлива процедура прийняття; - відображають офіційну позицію держави; - гарантуються державою; - загальнообов’язковий характер виконання; - забезпеченість виконання під загрозою державного примусу; - містяться у встановлених державною видах документів; - встановлюють основні засади існування суспільства. Також слід зауважити про те, що існує колізія у розумінні понять «джерело права» та «форма права». Деякі вчені обожнюють вказані поняття, а деякі укладають у їх різний зміст. На мою думку формою права є її зовнішній вираз, що співпадає з назвою документу в якому вона міститься, а джерелами права є їх витоки формування. Підсумовуючи викладене доцільно дати визначення поняттю «джерела господарського процесуального права» - це зовнішні письмові форми прояву норм господарського процесуального права, шляхом їх закріплення в ході спеціальної процедури уповноваженими суб’єктами нормотворчості та надання їм загальнообов’язковості виконання з метою регулювання досудового врегулювання господарських спорів та господарського судочинства. 2.2. Історія становлення господарського процесуального права Історія виникнення господарських судів розпочата за античних часі. Пращурами сучасних господарських судів є стародавні комерційні суди, які поділялись на морські, консульські та ярмаркові. Морські суди з’явились у зв’язку з необхідністю врегулювання морських спорів, які зачіпали завжди іноземне право. Консульські суди були створені спеціально для обслуговування окремої верстви населення – купецтва, які спочатку мали статус третейських, а потім були узаконені державою. Батьківщиною ярмаркових судів є Франція, де часто проводились ярмарки на яких збирались люди з різних місцевостей країни і для вирішення між ними спорів виникла необхідність у створенні спеціального суду. На теренах нашої держави купецькі суди виникли за часів існування Київської Русі у 12 столітті. За часі входження території України до складу Московського царства, слід відмітити створення у 1667 році царем Олексієм Михайловичем Романовим створити єдиний купецький суд [5, с. 119]. Наступним кроком у створенні судів слід зазначити створення у Російській імперії імператором Петром Першим Головного магістрату для розгляду торговельних справ. Також існували суди при митницях, створювались на кшталт сучасних третейських судів комерційні суди. У 1808 році в м. Одесі був створений комерційний суд та прийнятий його статут. Комерційні суди розглядали справи щодо: - торгівлі у всіх її проявах; - у сфері промисловості, будівництва, найму; - перевезення, поставки, концесії, комісії; - грошових переказів, векселів. В ході розгляду вказаних справ зазначені вище суди використовували не лише статут Торгівельного судочинства, а і статут Цивільного судочинства. Згідно Постанови Президії Вищої Ради Народного Господарства СРСР від 03.04.1922 року створено Арбітражну комісію при Вищій Раді Народного Господарства і арбітражні комісії при її місцевих органах, а 21.09.1922 року затверджено Положення про порядок вирішення майнових спорів міждержавними установами і підприємствами. Очолювала цю систему Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді. 14.03.1923 року прийнято Правила провадження справ в арбітражних комісіях. У 1926 р. постановою ЦВК та РНК затверджено Положення про арбітражну комісію ВРНГ СРСР. Згідно зазначеного положення спори між установами і органами заборонялось передавати на розгляд цивільних судів. Зазначені спори розглядалися арбітражними комісіями, які підпорядковувалися відповідним управлінням комісаріатів народного господарства. Зазначені відомчі та державні арбітражні комісії ліквідовано 13.12.1929 року. У 1934 році прийнято Правила розгляду і вирішення майнових спорів. Вказані правили включали вже норми, які можна називати процесуальними щодо порушення справи, підготовки до слухання, розгляду, вирішення. У науковій літературі існує думку, що прийняття цих правих і стало відправною точкою в історії формування арбітражного, а потім господарського процесу [6, с. 16]. Згідно постанови Ради Міністрів СРСР від 17.04.1974 року «Про подальше удосконалювання організації і діяльності органів державного арбітражу» Державний арбітраж перетворювався на загальнодержавний орган [7, с. 19]. Першим законом, який визначав порядок організації та діяльності господарського арбітражу був закон СРСР від 30.11.1979 року «Про державний арбітраж СРСР», схвалений Верховною Радою СРСР. На основі цього закону було прийнято Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР та Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами. Всі союзні республіки дублювали вищевказані нормативно-правові акти [8, с. 5]. У зв’язку з не ефективністю запропонованих радянською системою засобів та методів вирішення господарських спорів було створено суд для розгляду господарських спорів. Такі суди вперше були створені, згідно закону УРСР «Про арбітражний суд» від 04.06.1991. Також 06.11.1991 року, згідно закону України прийнято Арбітражний кодекс, який регулював процесуальну форму вирішення господарських спорів та встановлював арбітражні суди відповідних ланок. Згідно Конституції України від 28.06.1996 року, правосуддя здійснюється виключно судами, а саме Конституційним судом та судами загальної юрисдикції за принципом спеціалізації. Згідно закону України від 21.06.2001 «Про внесення змін до закону України «Про арбітражний суд», змінено саму назву закону на закон України «Про господарські суди». З цього моменту було запроваджено замість арбітражних судів господарські, які саме спеціалізовані судові органи. Крім того, Арбітражний процесуальний кодекс отримав назву «Господарський процесуальний кодекс», а Вищий арбітражний суд у Вищий господарський суд. В подальшому було прийнято низку відомчих законів, такі як «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондовий ринок» та багато інших актів з матеріальними господарськими нормами [9, с. 179]. Одним з важливих етапів розвитку джерел господарського право стало прийняття Верховною Радою України законодавства у сфері здійснення господарської діяльності. Основоположними нормативними актами у даному напрямку правового регулювання стали Господарський кодекс України від 16.01.2003 та закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Розвиток системи господарського процесуального законодавства зумовлювався новими формами власності, новими формами ведення господарської діяльності та завданнями, які стояли і стоять перед Україною щодо побудови правової держави. Крім того, слід зазначити, що швидкий розвиток економіки зумовлює й швидкий розвиток господарського та господарського процесуального законодавства. Як висновок слід зауважити, що швидкий Україною впродовж років незалежності створено правові передумови для ведення господарської діяльності. Насамперед забезпечено правову стабільність і захищеність у сфері здійснення господарської діяльність з метою розвитку економіки країни. В подальшому розвиток матеріального господарського права буде зумовлювати внесення змін і до норм господарського процесуального права з метою примусу суб’єктів господарювання діяти згідно правових норм. РОЗДІЛ ІІ «СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА» 2.1. Нормативно-правові акти в сфері господарського процесуального права Нормативно-правові акти у сфері господарського судочинства – це прийняті у встановленому порядку у визначеній законодавством процедурі, уповноваженими особами чи органами акти (закони, постанови, розпорядження, рішення), які містять правові норми, що регулюють процедуру досудового вирішення господарських спорів та господарське судочинство. Насамперед слід відмітити Конституції України як джерело господарського процесуального права, яка згідно ст. 6 встановлює, що влада в Україні розподілена на законодавчу, виконавчу та судову. Ст. 8 Конституції України встановлює, що її норми є нормами найвищої юридичної сили, і решта нормативно-правових актів при застосуванні може оцінюватись на предмет відповідності Конституції України, а в разі необхідності її норми можуть застосовуватись на пряму, тобто є нормами прямої дії. Крім того, 8 розділ Конституції України регулює діяльність судів у тому числі і господарських [10, с. 32]. Згідно ст. 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Основним нормативним актом у сфері господарського процесу є Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 року. Згідно ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, закон України «Про міжнародне приватне право», закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський процесуальний кодекс України визначає основні поняття щодо суб’єктів господарського процесу, порядок досудового врегулювання господарських спорів, докази та процес доказування, порядок звернення до суду та розгляду господарськими судами господарських спорів, порядок розгляду судами господарських спорів в апеляційній та касаційній інстанції та інше [11]. Наступним нормативно-правовим актом у сфері господарського судочинства є Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року, який регулює основні питання щодо розгляду справ пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарювання та містить одночасно матеріальні та процесуальні норми в цій сфері. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року містить колізійні норми щодо