КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ, ЩО НЕ ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗАВОЛОДІННЯМ ЧУЖИМ МАЙНОМ (ID:607945)

ВСТУП Власність – це один із виразу правовідносин, ознака свободи, природнє право людини. Закріплення у нормативно-правових актах таких принципів як свобода підприємницької діяльності, ринкових відносин потребує стабільності інституту власності. Власність була і залишається наріжним каменем людства. Кримінально-правова охорона суспільних відносин в сфері охорони власності є досить важливою з метою забезпечення реалізації особами гарантованих конституційних прав і свобод людини і громадянина. Кримінальні правопорушення проти власності розміщені у окремому розділу чинного Кримінального кодексу України. В першу чергу кримінальні правопорушення проти власності асоціюються з крадіжкою, грабежем або розбоєм як найбільш поширеними та всім відомими соціальними явищами, що передбачають протиправне заволодіння чужим майно. Поряд з вищевказаними кримінальними правопорушеннями державою криміналізовано ряд суспільно-небезпечних діянь, які також посягають на власність, але не передбачають безпідставного обернення її на свою користь, які також є досить розповсюдженими і досить небезпечними. Актуальність даної теми полягає в тому, що без належного теоретичного вивчення кримінальних правопорушень спрямованих проти власності, які не передбачають протиправне заволодіння чужим майном не можливо забезпечити ефективну кримінально-правову охорону відповідних суспільних відносин. Так, кримінальні правопорушення проти власності, які не передбачають протиправного заволодіння чужим майном вивчалися у наукових роботах таких вчених як: І. Богатирьов, С. Миронюк, Р. Бондарчук, А. Савченко, А. Лазарєв, А. Піонтковський, Р. Оримбаєв, В. Устименко, Г. Борзенков та інші. Метою роботи є: вивчення кримінальних правопорушень проти власності, які не пов’язані із заволодінням чужим майном. Завдання роботи: ознайомитися із поняттям та видами кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном, а також із соціальною зумовленістю встановлення кримінальної відповідальності за вчинення цих кримінальних правопорушень. Проаналізувати конкретні склади кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном. Об’єктом роботи є: кримінальні правопорушення проти власності, які не пов’язані із заволодінням чужим майном. Предметом роботи є: наукова література та нормативна база, які розкриває сутність кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном, їх об’єктивна та суб’єктивні ознаки та особливості. Структура курсової роботи: робота складається з вступу в якому обґрунтовано актуальність теми обраної роботи, визначено завдання роботи, її об’єкт, предмет дослідження. Основна частина роботи складається з двох послідовно розміщених розділів, а саме: розділ перший «Загальна характеристика кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном», який включає підрозділ 1.1. «Поняття та види кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном» та підрозділ 1.2. «Соціальна зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном»; розділ ІІ «Кримінальні правопорушення проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном», який включає підрозділ 2.1. «Умисне знищення або пошкодження майна. Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики», підрозділ 2.2. «Погроза знищення майна. Необережне знищення або пошкодження майна», підрозділ 2.3. «Порушення обов'язків щодо охорони майна», підрозділ 2.4. «Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного кримінально протиправним шляхом». Також до структури роботи входить висновок з підведеними підсумками проведеної роботи. Літературні джерела, які використовувалися в ході виконання роботи послідовно розміщено в хронологічному порядку в тексті роботи, шляхом здійснення відповідних позначок та перераховані в додатку до роботи. РОЗДІЛ І «ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИІМНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ, ЩО НЕ ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗАВОЛОДІННЯМ ЧУЖИМ МАЙНОМ» 1.1. «Поняття та види кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном» Право власності, згідно ст. 17 Загальної декларації прав людини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 є одним із основоположних прав людини. Так вищевказана норма Декларації вказує: "кожна людина має право володіти майном як одноособово, так i разом з іншими; ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна" [1]. Деталізується зазначена міжнародна норма у ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та вказує на непорушність даного права. Одною із ключових тез конституційної норми є закріплення положення про те, що ніхно не може бути протиправно позбавлений права власності [2]. Також деталізації права власності відбувається і в нормах діючого Цивільного кодексу України, а саме у ст. 316 надається визначення поняттю права власності як права особи на річ (майно), яке включає право володіння, користування та розпорядження річчю. Кожний з елементів права власності на річ конкретизується цивільним законодавством та науковою доктриною [3]. Захист права власності як одного із основоположних прав людини є обов’язком держави, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 13 Конституції України. З метою виконання вказаного обов’язку, держава здійснює кримінально-правову охорону права власності, шляхом встановлення кримінальної відповідальності за ряд діянь, які посягають на власність. Якщо детально аналізувати норми особливої частини Кримінального кодексу України, то бачимо, що більше 40 % від всіх складів кримінальних правопорушень мають своїм безпосереднім або ж додатковий об’єктом суспільні відносини в сфері власності. Якщо подивитися на всі ці скалди кримінальних правопорушень, то можна дійти висновку, що всі ці криміналізовані діяння і скаладють систему кримінальних правопорушень проти власності, але ж звичайно в широкому теоретичному розумінні. У вузькому значенні система кримінальних правопорушень проти власності представлена відповідним VІ розділом Кримінального кодексу України, особливістю якого є те, що у всіх кримінальних правопорушенням саме цього розділу родовим, основним об’єктом є відносини в сфері охорони права власності. Поняття кримінальних правопорушень проти власності є досить дискусійним. Одні вчені зводять кримінальні правопорушення проти власності до суто переліку кримінальних правопорушень, які містяться у відповідному розділі Кримінального кодексу України. Інші ж вчені, наприклад Р. Лопашенко вказує, що кримінальні правопорушення проти власності – умисні чи необережні суспільно небезпечні діяння, небезпечність яких проявляється у посяганні на власність та заподіюють шкоду [4, с. 325]. Виходячи із вищенаведених положень, доцільно визначити кримінальні правопорушення проти власності як суспільно-небезпечні діяння, які включені до VІ розділу Кримінального кодексу України, об’єктом посягання яких є право власності, які можуть бути вчинені шляхом: - викрадення чи обернення чужого майна, речі (чужої власності) на власну користь; - викрадення чи обернення чужого майна, речі (чужої власності) на користь інших осіб; - знищення або пошкодження чужого майна, речі (чужої власності); - неповернення чужого майна, речі (чужої власності). Так, серед кримінальних правопорушень проти власності за чинним Кримінальним кодексом України доцільно виділити різновид кримінальних правопорушень, які посягають на власність, але разом з тим не передбачають як наслідок їх вчинення заволодіння чужим майно чи обернення його на власну користь та користь сторонніх осіб: - ст. 194 Кримінального кодексу України «Умисне знищення або пошкодження майна»; - ст. 194-1 Кримінального кодексу України «Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики»; - ст. 195 Кримінального кодексу України «Погроза знищення майна»; - ст. 196 Кримінального кодексу України «Необережне знищення чи пошкодження майна»; - ст. 197 Кримінального кодексу України «Порушення обов’язків щодо охорони майна»; - ст. 198 Кримінального кодексу України «Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного кримінально протиправним шляхом» [5, с. 348]. Як бачимо критерієм для об’єднання кримінальних правопорушень у відповідну групу проти власності стали об’єкт та предмет кримінальних правопорушень. Що ж до інших ознак, то кримінальні правопорушення даної групи різняться за способом вчинення, метою та мотивом. Виходячи із вищенаведених критеріїв проводиться класифікація злочинів проти власності. Сталою є класифікація кримінальних правопорушень проти власності за критерієм вини як ознаки суб’єктивної сторони кримінальних правопорушень на умисні і необережні. Досить дискусійною є проблема проведення класифікації злочинів проти власності за мотивом та метою їх вчинення на корисливі та некорисливі. У більшості наукових джерел під користю розуміють недобросовісну протиправну наживу за рахунок власності іншої особи. Так, корисливий мотив присутній в тих випадках, коли суб’єкт кримінального правопорушення його вчиняє з метою: - одержання відповідних блах для себе чи сторонніх осіб; - збереження чи набуття певних мацнових прав для себе чи сторонніх осіб; - забезпечити не настання матеріальних збитків чи втрат для себе чи сторонніх осіб; - для досягнення будь-якої іншої матеріальної вигоди [6, с. 114]. Варто звернути увагу на те, що у корисливих злочинах мотив і мета мають бути спрямовані виключно на об’єкт кримінально-правового посягання, оскільки не корисливі кримінальні правопорушення можуть вчинятися за оплату, але ж вказана оплата не є об’єктом вищевказаного кримінально-правового посягання. Підсумовуючи викладене, слід визначити некорисливі кримінальні правопорушення як суспільно-небезпечні діяння передбачені VІ розділом Кримінального кодексу України, об’єктом посягання яких є право власності, в результаті яких настає матеріальна шкода, але суб’єкта кримінального правопорушення відсутній корисливий моти і корислива мета щодо предмета кримінального правопорушення. 1.2. «Соціальна зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, що не пов’язані із заволодінням чужим майном» Державну діяльність щодо кримінально-правової охорони відносин власності, шляхом криміналізації некорисливих суспільно-небезпечних винних діянь, які посягають на власність можна розглядати в трьої напрямках: - як протидію з боку держави посягання на право власності; - як вчення, тобто сукупність теоретичних правових знань про боротьбу знекорисливми посяганнями на власність; - як відповідну державну соціальну діяльність. За загальним правилом, розробленим у теорії кримінального права, державна політика у сфері боротьби зі злочинністю має успіх у разі її побудови виходячи із наукових напрацювань. На думу С. Босхолова до основних принципів вказаної державної політики необхідно відносити наступні: - законність; - соціальну обумовленість, - наукову обґрунтованість; - передбачуваність; - стабільність; - гласність; - справедливість; - врахування інтересів держави і особи; - пріоритет дотримання прав людини; - підпорядкованість міжнародно-правовим нормам; - гуманізм; - моральність [7, с. 28]. Встанволення кримінальної відповідальності за вчинення певних суспільно-небезпечних діянь повинно відповідати відповідній потербі суспільства, а отже така необхідність має бути науково обґрунтованою та соціально зумовленою. Соціальна обумовленість як один з принципів державної кримінальної політики набув популярності та широкого дискусійного обговорення у 70-х роках минулого століття. Більшість вчених нажаль розглядають проблему необхідності соціальної обумовленості того чи іншого виду державної кримінальної політики частко, тобто в контексті вчинення певного виду кримінальних правопорушень, але разом з тим не приділяють уваги соціальній обумовленості державної кримінальноправової політики в цілому. Чинним законодавством не надається офіційного визначення поняттю «криміналізація діяння», а серед науковців вказаний метод державноправової політики розглядають у двох напрямках: - як врегульований нормативно-правовими актами процес визнання певних суспільно-небезпечних винних діянь кримінальними правопорушеннями і вставнолення за їх вчинення кримінальної відповідальності; - як процес посилення кримінальної відповідальності, шляхом збільшення розміру санкцій, обмеження звільнення від кримінальної відповідальності, зміну норм Загальної частини Кримінального кодексу [8, с. 37]. Аналізуючи наукові дослідження соціальної необхідності криміналізації суспільно небезпечних винних некорисливх діянь, які посягають на власність необхідно відмити їх малу кількість та поверховість. Прийняти виділяти передумови криміналізації вказаних діянь. Під чинниками криміналізації того чи іншого діяння вважають реальні причини, які слугують для створення відповідної кримінально-правової норми, тобто конструкції складу кримінального правопорушення та включення такого складу до Особливої частини Кримінального кодексу України. У науці точаться активні дискусії, щодо теоретичного наповнення понять передумов та чинників криміналізації діянь та проведення їх класифікації. Узагальнюючи їх, можна навести такі чинники, що слугують криімнальзації некорисливих злочинів проти власності: - значний рівень суспільно небезпеки вказаних діянь; - значна їх розповсюдженість; - використання таких діянь як певного способу антисоціальної поведінки; - тенденція до зростання кількості їх вчинення; - значний обсяг шкоди, яка заподіюється потерпілим в результаті вчинення вказаних діянь; - неефективність будь-яких інших способів протидії їм; - неефективність криімнальноправових засобів; - функціонування відповідних органів в сфері охорони прав і свобод, які мають можливість боротися з такими діяннями; - реальну можливість держави проводити боротьбу з такими діяннями у такий спосіб, шляхом використання методу криміналізації діянь; - міжнародні зобов’язання взяті на себе державою щодо охорони прав і свобод людини у вказаній сфері; - життєві закономірності; - розвиток науково-технічного прогресу; - існування суспільної потреби у такій діяльності; - низький рівень суспільної правосвідомості; - закономірності суспільної психології; - традиційний розподіл у суспільстві діянь на «злочини і не злочини [9, с. 87]. Крім того, криміналізація того чи іншого діяння, в тому числі й некорисливих кримінальних правопорушень відповідає наступним умовам: - чітка вказівка на суспільно-небезпечне винне діяння у криімнальноум законі; - діяння викликає осуд з боку суспільства; - більшість суспільства підтримує криміналізацію конкретного діяння; - криміналізація забезпечує досягнення мети. Групування всіх вищевказаних чинників у науці відбувається досить активно за різними критеріями, точаться різноматніні дискусії. В реаліях сьогодення, приймаючи до уваги об’єктивні умови та закономірності законотворення України я б відніс до передумов криміналізації некорисливих злочинів наступні основні: - суспільна небезпечність; - поширеність; - доцільність боротьби шляхом встановлення криіимнальної відповідальності; - традиційність такої боротьби; - використання закордонного досвіду. РОЗДІЛ ІІ «КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ, ЩО НЕ ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗАВОЛОДІННЯМ ЧУЖИМ МАЙНОМ» 2.1. Умисне знищення або пошкодження майна. Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики» У ст. 194 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна. Розпочнемо характеристику даного складу кримінального правопорушення. Так, безпосереднім основним об’єктом даного кримінального правопорушення є відповідно право власності. Додатковий об’єкт може бути: життя і здоров’я, громадська безпека і порядок. Як предмет злочину виступає будь-яке майно. Варто зауважити, що предмет кримінального правопорушення є критерієм розмежування загальної правової норми, передбаченої ст. 194 КК України, яка вставнолює кримінальну відповідальність за умисне пошкодженя чи знищення майна та спеціальними аналогічними нормами Кримінального кодексу України, такими як: - ст. 113 «Диверсія»; - ст. 252 «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду»; - ст. 258 «Терористичний акт»; - ст. 347 «Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, працівника органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця»;