0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

НАЦІОНАЛЬНІ ДЖЕРЕЛі АДМІНІСТРАТВИНОГО ПРАВА (ID:607947)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 33
Рік виконання: 2022
Вартість: 100
Купити цю роботу
Зміст
Вступ 3 Розділ І «ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКЕТРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ АДМІНІСТРАТВИНОГО ПРАВА» 1.1. «Поняття та види джерел адміністративного права» 5 1.2. «Систематизація нормативно-правових актів адміністративного права ………………………………………………………………………………12 Розділ ІІ «Система джерел адміністративного права та їх види» 2.1. Конституція України як джерело адміністративного 18 2.2. Національне законодавство як джерело адміністративного права 21 2.3. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела адміністративного права 24 Висновок: 28 Використані джерела: 30
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Вступ Реалізація конституційних положень щодо формування правової держави в Україні зумовлює оновлення змісту адміністративного права. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність у перегляд теоретичного наповнення понять «адміністративного права» та «джерел адміністративного права». Джерела будь-якої галузі права є одним з найбільш важливих її інститутів, оскільки аналізуючи вказане поняття можна охарактеризувати галузь права в цілому. Історично адміністративне право пройшли різні періоди свого розвитку, були в ньому і часи підйомів, і занепадів. Якщо говорити про активний розвиток галузі, то він відбувався на початку 20 століття, але з приходом радянської влади вказану галузь права періодично забороняли, оскільки пов’язували факт її існування із розвитком виключно буржуазного західного суспільства. З прийняттям Конституції України у 1996 році розвиток адміністративного права і законодавства активізувався і на зміну радянському тоталітарному контролю прийшла виключно концепція державної адміністративної діяльності. Актуальність даної теми. У наш час актуальність дослідження джерел адміністративного права пов’язана з наступними чинниками: - збільшується об’єм адміністративно-правових норм; - з’являються нові способи закріплення адміністративно-правових норм; - доповнення національних адміністративно-правових норм європейськими. Значний доробок у вивчення питання порядку вирішення податкових спорів внесено такими вченими як: К. Латиніна, Ю. Битяк, Р. Мельник, Л. Горбунова, Н. Нижник, А. Журавльова, В. Колпакова, С. Стеценко, Т. Мінко, Д. Астахов та інші. Метою роботи є: дослідження сутності поняття «джерела адміністративного права» та проведення їх класифікації. Завдання роботи: ознайомитися з підходами до визначення поняття «джерела адміністративного права», а також з розробленими критеріями їх класифікації, систематизації, а також вивчення національних джерел адміністративного права. Об’єктом роботи є: джерела адміністративного права. Предметом роботи є: нормативна база та наукова література, яка розкриває зміст поняття «джерела адміністративного права» та характеризує національні джерела адміністративного права. Методи: формально-юридичний, порівняльно-правовий, аналізу, логічний, системний. Структура курсової роботи: робота складається з вступу в якому обґрунтовано актуальність теми обраної роботи, визначено завдання роботи, її об’єкт, предмет дослідження, а також з основної частини роботи, яка включає два розділи, висновку з підведеними підсумками проведеної роботи. Використаних джерела, які використовувалися в ході виконання роботи послідовно розміщено в хронологічному порядку в тексті роботи, шляхом здійснення відповідних позначок та перераховані в додатку до роботи. Розділ І «ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКЕТРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ АДМІНІСТРАТВИНОГО ПРАВА» 1.1. «Поняття та види джерел адміністративного права» Одним з найбільш дискусійних питань в теорії адміністративного права є питання визначення поняття його джерел і це підтверджується великою кількістю наукових публікацій на вказану тематику. Ознайомившись з багатьма точками зору та дослідивши різноманітні думки з даного приводу, всі підходи до визначення поняття «джерел адміністративного права» можна сформувати у три групи: - при визначенні поняття «джерела адміністративного права» зосереджують увагу на специфічних ознаках вказаної галузі права та поєднують її з загального теоретичними напрацюваннями стосовно джерел права, традиційними для теорії держави і права; - зводять поняття «джерела адміністративного права» до простого їх перерахування. Така класифікація була поширеною у дореволюційній Російській імперії, коли джерелами адміністративного права буквально називали: нормотворчість царя, акти міністерських відомств, акти відповідних головнокомандувачів, акти земських зібрань, акти всіх рівнів дум, акти місцевих генерал-губернаторів, звичаєве право. Варто вказати, що такий підхід до визначення аналізованого поняття існує і сьогодні, але перелік джерел відповідає сучасним формам нормотворення відповідних органів. Об’єктивність такої точки зори досить сумнівна, оскільки при побудові такої системи джерел адміністративного права та за пропонованим принципом ключовим фактором є суб’єктивна думка автора; - комбінований або узагальнений підхід, суть якого зводиться у поєднанні двох попередніх підходів. Вказаний підхід є найбільш вдалим, оскільки досить об’єктивно та конкретно розкриває зміст поняття «джерела адміністративного права і вказує, що це зовнішня форма закріплення та фіксації норм адміністративного права до якої відносяться відповідні акти державних органів, органів місцевого самоврядування, які мають бути прийняті у відповідності до наданих останнім повноважень, а також міжнародні нормативно-правові акти ратифіковані Україною [1 ,с. 29]. Досить актуальним залишається питання поділу джерел адміністративного права на окремі групи, звертаючи увагу на дуже велику кількість його джерел закріплення. Критеріїв поділу джерел адміністративного права на певні групи досить багато, то ж охарактеризує деякі з них, які заслуговують на мою думку на увагу в першу чергу. За юридичною силою джерела адміністративного права поділяють на такі групи: - міжнародні нормативно-правові документи, що містять норми адміністративного права; - основний закон держави; - конституційні закони та закони; - підзаконні нормативно-правові акти; - судові рішення; - акти органів влади, які в майбутньому у зв’язку зі своєю значимості вірогідно стануть джерелами адміністративного права [2]. В. Бевзенко класифікує джерела адміністративного права не вказуючи відповідного критерію для класифікації наступним чином: - формально визначені європейські адміністративно-правові норми: договори міжнародного значенні та окремі міжнародні акти. Також на думку вченого до адміністративних міжнародних норм необхідно відносини і норми так званого «м’якого права», але це дуже дискусійне питання, оскільки більшість наукових поглядів зводиться до того, що ці норми є рекомендаційними і неоднозначно використовуються країнами-членами Європейського союзу; - формально визначені національні норми адміністративного права. За критерієм юридичної сили джерела адміністративного права групують таким чином: - нормативно-правові акти; - нормативні договори; - судові прецеденти; - адміністративні прецеденти; - правові звичаї; - правова доктрина [3]. Цікавою є думка науковця Л. Баєвої, яка обґрунтовує класифікацію джерел адміністративного права на прикладі рішень органів місцевого самоврядування, а саме місцевим рад використовуючи наступні критерії: - виходячи з того хто суб’єкт прийняття відповідного акту, що є джерелом адміністративного права; - виходячи з того в якій сфері повноваження суб’єкта, який прийняв відповідний акт; - виходячи з того на яку територію поширюється дія відповідного акта – джерела адміністративного права; - виходячи з того яку сферу охоплює регулюючий вплив відповідного акта; - строк протягом якого вступить в законну силу відповідний акт; - спосіб і засіб нормотворення відповідного акту; - в залежності від форми відповідного акта: закони, постанови, укази, тощо; - в залежності від того на яку кількість суб’єктів поширюватиметься дія відповідного акта; - виходячи з функцій суб’єкта прийняття акта; - в залежності від ступеня визначеності акта; - в залежності від часу на який розрахована його дія; - в залежності від ступеню імперативності акту [4, с. 68]. Формування певним груп джерел адміністративного права є лише початковим етапом їх класифікації. Вважаю за необхідне розширення кола критеріїв для класифікації джерел адміністративного права з метою їх більш детального вивчення та аналізу. На мою думку більш детально можна проводити групування джерел адміністративного права виходячи з наступних критеріїв: - спосіб прийняття відповідного акту; - суб’єкт прийняття; - рівень правового регулювання; - предмет регулювання; - зовнішня форма оформлення; - юридична сила чи місце у ієрархії; - за змістом; - за часом у дії; - за територією дії; - за адресатом; - за функціональним призначенням; - за методом правового регулювання [5]. Функціями джерел адміністративного права у науковій літературі вважають їх основні напрямки впливу на відповідні суспільні відносини з метою їх врегулювання необхідним чином. Таким чином держава реалізовує свою волю і створює адміністративні правові норми для врегулювання суспільних відносин, які є предметом регулювання адміністративного права. Акти адміністративного права мають також свою внутрішню ієрархію, яка як правило співвідноситься з органом державної влади чи місцевого самоврядування, який прийняв відповідний акт, встановивши адміністративно-правові норми. На думку багатьох вчених у правових норм одна важлива функція – врегулювання відповідних суспільних відносин належним чином, а функція актів органів влади – фіксація чи зовнішнє оформлення відповідних правових норм. Так, функції джерел адміністративного права забезпечують: - забезпечують виконання завдань держави в особі її органів чи посадових осіб; - впроваджують основні напрямки діяльності держави; - врегульовують відповідні суспільні відносини [6]. Дуже важливо щоб норми будь-якої галузі права відповідали реальним потребам суспільства і врегульовували лише необхідні суспільні відносини на належному рівні, відповідали правовій свідомості та правовій культурі суспільства, а найголовніше загальносуспільним інтересам. Якщо норми права та джерела, які їх оформлюють не відповідають правовій дійсності та реальній практичній діяльності, то це як правило призводить до: - суперечностей у суспільстві; - соціальний конфліктів; - обурення суспільних мас; - стримування суспільного соціального розвитку [7, с. 104]. В теорії права традиційно функції джерел права класифікують на загальні і спеціальні. Доцільно зауважити, що не слід сплутувати функції норм права в тому числі й адміністративного з функціями його джерел, оскільки їх призначення зовсім різне. Доцільно розглянути в межах даної роботи функції джерел адміністративного права, серед яких: - регулятивна. Джерела права впливають на поведінку суб’єктів адміністративно-правових відносин врегульовуючи її в заданому державою напрямку. Так, джерела впливають на поведінку вищевказаних суб’єктів, оскільки вони оформлюють зовні правові норми, а ті в свою чергу гарантують права та свободи і покладають певні обов’язки, тобто встановлюють зміст адміністративно-правових відносин. Крім того, вказані норми врегульовують статус та принципи діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Виходячи з викладеного, дійшов висновку, що регулятивна функція джерел адміністративного права є ключовою, оскільки прямо відображає призначення адміністративно-правових норм щодо врегулювання відповідних суспільних відносин, які і становлять предмет галузі права. У теорії адміністративного права зазначену функцію поділяють на два підвиди. Перша, динамічна, яка проявляється у врегулюванні способів та принципів діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування або в загальному органів публічної адміністрації, а також порядку їх діяльності за тих чи інших умов. Друга, статична, яка реалізовується адміністративними правовими нормами, які більш сталі, тобто наприклад врегульовують правовий статус чи порядок формування органів публічної адміністрації. Регулятивна функція джерел адміністративного права досить широка, оскільки теоретично може охоплювати інші функції, такі як процесуальну та організаційну; - охоронна функція. Суть функції зводить до того, що джерела адміністративного права вміщуючи відповідні правові норми фактично їх охороняють. Згідно ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством. - відновлювальна. Суть тієї функції полягає в тому, що джерела адміністративного права містять правові норми, які закріплюють у матеріальному праві права і свободи осіб, а у процесуальному процедуру відновлення порушених прав і свобод; - пізнавальна. Як зовнішня форма виразу джерела адміністративного права надають можливість ознайомитися зі змістом правових норм, тобто відповідних актів. Так, особа ознайомлюючись з тим чи іншим джерелом адміністративного права пізнає гарантовані права і свободи, процедуру їх відновлення у разі порушення, а також покладені на неї обов’язки; - виховна. За допомогою вказаної функції адміністративно-правові норми мають вплив на свідомість і поведінку осіб з метою направлення її у відповідний напрямок, бажаний правовій державі з високим рівнем правової культури і правової свідомості; - ідеологічна, яка формує світогляд у осіб на певні соціальні явища. Так, держави використовуючи правові норми мають можливість впливати на світогляд людини, коригуючи її фактично у бажаному напрямку; - політична, яка полягає у закріпленні в джерелах адміністративного права загальних засад організації та діяльності політичних органів держави [8, с. 210]. Підсумовуючи викладене слід зауважити, що джерела адміністративного права є формою зовнішнього оформлення адміністративно-правових норм, але разом з тим їх функції хоч і досить схожі, але різняться. 1.2. «Систематизація нормативно-правових актів адміністративного права Ще наприкінці 1990-х років обгрнутовувалася необхідність реформування системи адміністративного права України та визначення основних його концептуальних засад. Так, у концепції адміністративної реформи від 11.06.1999 було визначено пріоритетним напрямком реформування вказаної галузі права – оновлення нормативно-правової бази, яка врегульовує державне управління у нашій державі. Доцільно зауважити, що на сьогодні адміністративне права перебуває в активній динаміці, оскільки періодично вносяться певні зміни як до Конституції України та і до законів, підзаконних нормативно-правових актів. Однією з тенденцій розвитку адміністративного права є збільшення кількості джерел – нормативно-правових актів вказаної галузі, а відповідно і адміністративно-правових норм. З активізацією процесів інтеграції України до Європейського союзу починаючи з 2014 року, почали відбуватися певні зміни і в галузі адміністративного права. В першу чергу інтеграційний процес передбачає необхідність адаптації та гармонізації національних норма адміністративного права до норм Європейського союзу. Безперечно, що такі зміни в адміністративному праві мають бути поєднані з його систематизацією, шляхом кодифікації, а на сьогоднішній день норм адміністративного права кодифіковані лише частково, що негативно впливає на правозастосовний процес і збільшує ризик суперечності норм одних актів іншим. Так, часто зустрічається суперечність не лише норм різних актів адміністративного права з тих самих питань, а навіть суперечності в термінології [9]. Систематизація – це процес узгодження правових норм, розміщення їх у логічному порядку згідно завдань і функцій покладених на відповідну галузь національного права. Як слушно вказувала О. Скакун, систематизація – це офіційний процес обробки нормативно-правових актів метою якого є їх узгодження, а також формування більш досконалих загальних нормативно-правових актів, зручних і зрозумілих для використання [10]. Як правило, перед систематизацією ставлять або завдання узгодження багатьох джерел права в один нормативно-правовий акт, або ж просто впорядкування змісту окремих нормативно-правових актів без їх об’єднання в один акт. Завданнями систематизації визначаються в теорії права наступні: - забезпечення доступності нормативно-правового матеріалу; - забезпечення зручності використання відповідних нормативно-правових норм; - усунення прогалин у правовому регулюванні; - формування системи законодавства, яка має внутрішню узгодженість. Систематизація чинного законодавства у сфері адміністративного права необхідна з метою в першу чергу його зрозумілості, доступності та зручності для використання, що відповідатиме нормам європейського права. Цей процес гальмується зокрема й великий обсягом нормативного матеріалу та джерел адміністративного права у нашій державі. На думку вченого О. Миколенки, систематизація законодавства це шлях до формування більш високого рівня правової свідомості та культури, а також запорука ефективного правозастосування. Крім того, вчений висловлює точку зору про необхідність систематизації частини адміністративного законодавства України у Кодекс про адміністративну відповідальність [11, с. 158]. Адміністративне право України характеризується великою кількістю прогалин, оскільки процес його кодифікації кінця 20 – початку 21 століття так і не було завершено. Так, згідно Концепції реформи адміністративного права від 1997 року планувалося розроблення та прийняття таких систематизованих нормативно-правових актів: - Адміністративно-процедурний кодекс, який мав би врегульовувати адміністративні позасудові процедури; - Адміністративний судово-процедурний кодекс, який би врегульовував процес відправлення адміністративного судочинства; - Кодекс адміністративної відповідальності, який би врегульовував процес розгляду справ про вчинення адміністративних правопорушень; - Кодекс поведінки і дисциплінарної відповідальності державних службовців; - Кодекс державної служби; - Кодекс загального адміністративного права. На жаль зазначеним планом не судилося реалізуватися і Верховною радою України було прийнято у 2005 році лише один Кодекс адміністративного судочинства. Не прийняття вищенаведеного переліку систематизованих актів адміністративного права виключно негативно впливає на його функціонування та використання. Немало залишається прогалин серед норм адміністративного права, зокрема щодо малозначності проступків, щодо порядку відшкодування завданої шкоди та інші. Необхідно вказати, що будь-яка систематизація неможлива без розуміння внутрішньої системи галузі права. Серед науковців висловлюється точка зору, що адміністративне право України, а саме його нормативний матеріал доцільно розділити на три частини: - загальна частина; - особлива частина;