НЕДОТОРКАННІСТЬ ПРАВА ВЛАСНОСТІ (ID:608059)

Проблема обмеження приватного життя громадян від будь-якого втручання влади виникла ще у добу Просвітництва. Згодом у 90-х рр. ХІХ ст. науковець США Луїз Брандез пояснює приватність як право особи мати спокій. Пізніше про приватність як повагу до автономії особи згадується і у преамбулі до австралійської Хартії приватності. У 1845 р. Російською імперією було видане Уложення про покарання кримінальні та виправні, а в 1864 р. під час проведення судової реформи видається Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. У цих двох законодавчих актах таємниця листування захищається кримінальною відповідальністю, а розголошення цієї таємниця вважається важчим злочином, ніж сам факт ознайомлення. У ст. 16 Конституції УНР 1918 р. проголошувалось: «Органам державної влади не вільно відкривати листів без судового наказу, як у випадках, законом означених». Переломний період настає у 1920-х роках. Кримінальні Кодекси УСРР 1922 р. і 1927 р. не визнають права на таємницю листування і телефонних розмов. Для цього періоду характерне не визнання більшості прав і свобод людини і громадянина, тому влада не вважає за потрібне охороняти будь-яку сімейну чи телеграфну інформацію. І тільки у 60-х роках ХХ ст. все таки настає помірна демократизація: приватне листування, телефонні розмови та телеграфна кореспонденція стають об’єктом кримінально-правової охорони. Згодом ці положення закріплюються у Конституції України 1996 р. Одним із основних прав людини є гарантоване ст. 31 Конституції України право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, яке передбачає заборону для будь-кого без згоди людини, яка направляє або одержує листи, спілкується по телефону, телеграфу, факсу або за допомогою інших засобів поштового, електричного та електронного зв’язку, знайомитися з її листуванням чи іншою кореспонденцією, прослуховувати її телефонні розмови тощо, а також розголошувати їх зміст або сам факт листування, телефонної розмови, відправлення чи отримання грошового переказу, телеграми та іншої кореспонденції. [1] Дослідженню різних аспектів дотримання, захисту, обмеження права особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції приділено певну увагу в науковій літературі, зокрема, у роботах В.Т. Маляренка, І.Л. Петрухіна, О.М. Бандурки, О.Н. Ярмиша, В.М. Тертишника, Л.Д. Воєводіної, І.М. Козьякова