0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

НЕДОТОРКАННІСТЬ ПРАВА ВЛАСНОСТІ (ID:608059)

Тип роботи: реферат
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 11
Рік виконання: 2019
Вартість: 200
Купити цю роботу
Зміст
Вступ 3 1.Право особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та його обмеження у кримінальному провадженні 5 2.Закріплення у міжнародному праві та практика Європейського суду з прав людини. 8 Висновок 10 Список використаної літератури 11
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Проблема обмеження приватного життя громадян від будь-якого втручання влади виникла ще у добу Просвітництва. Згодом у 90-х рр. ХІХ ст. науковець США Луїз Брандез пояснює приватність як право особи мати спокій. Пізніше про приватність як повагу до автономії особи згадується і у преамбулі до австралійської Хартії приватності. У 1845 р. Російською імперією було видане Уложення про покарання кримінальні та виправні, а в 1864 р. під час проведення судової реформи видається Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. У цих двох законодавчих актах таємниця листування захищається кримінальною відповідальністю, а розголошення цієї таємниця вважається важчим злочином, ніж сам факт ознайомлення. У ст. 16 Конституції УНР 1918 р. проголошувалось: «Органам державної влади не вільно відкривати листів без судового наказу, як у випадках, законом означених». Переломний період настає у 1920-х роках. Кримінальні Кодекси УСРР 1922 р. і 1927 р. не визнають права на таємницю листування і телефонних розмов. Для цього періоду характерне не визнання більшості прав і свобод людини і громадянина, тому влада не вважає за потрібне охороняти будь-яку сімейну чи телеграфну інформацію. І тільки у 60-х роках ХХ ст. все таки настає помірна демократизація: приватне листування, телефонні розмови та телеграфна кореспонденція стають об’єктом кримінально-правової охорони. Згодом ці положення закріплюються у Конституції України 1996 р. Одним із основних прав людини є гарантоване ст. 31 Конституції України право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, яке передбачає заборону для будь-кого без згоди людини, яка направляє або одержує листи, спілкується по телефону, телеграфу, факсу або за допомогою інших засобів поштового, електричного та електронного зв’язку, знайомитися з її листуванням чи іншою кореспонденцією, прослуховувати її телефонні розмови тощо, а також розголошувати їх зміст або сам факт листування, телефонної розмови, відправлення чи отримання грошового переказу, телеграми та іншої кореспонденції. [1] Дослідженню різних аспектів дотримання, захисту, обмеження права особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції приділено певну увагу в науковій літературі, зокрема, у роботах В.Т. Маляренка, І.Л. Петрухіна, О.М. Бандурки, О.Н. Ярмиша, В.М. Тертишника, Л.Д. Воєводіної, І.М. Козьякова