Зразок роботи
Усі різноманітні суспільні відносини набувають форми правовідносин, тобто правову форму, коли лінія поведінки, дії їх учасників скореговані правовими нормами й проявляються у вигляді суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Правовідносини розглядаються як явища, які є похідними від права, в існуючій правовій системі юридичні зв’язки виникають та існують лише на підставі юридичних норм. Будь-які відносини – це завжди певний вид взаємозв’язку між людьми, об’єктами, сторонами, елементами тощо. Це такий зв’язок, при якому зміни однієї сторони викликають зміни у іншої. Правові відносини є другим елементом правового регулювання (першим є правова норма, а третім акти правореалізації). В більшості випадків видання правової норми розраховане на встановлення правових відносин між конкретними особами. З виникненням правовідношення починається реальна дія права [17, с. 90].
Правовідносини визначаються як урегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються у конкретному зв’язку між уповноваженим і зобов’язаним суб’єктами – носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності, і забезпечуються державою. У коротшому варіанті визначення «правовідносини» характеризується як специфічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами і юридичними обов’язками [17, с. 467].
Правовідносини виникають внаслідок правової соціалізації особи, послідовного набуття нею правових знань, залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, втілення у її правомірній поведінці якостей правової активності. Відтак одним з найважливіших шляхів становлення й розвитку загальносуспільних правовідносин є правова свідомість, соціальний контроль та правове виховання населення [18, с. 152].
Поняття правовідносини є одним з основних і одним з найскладніших в юридичній науці. У теорії права склалися різні концепції правовідношення, які можна звести до трьох основних. Перша група науковців зводить суть правовідносин до суспільних відносин, врегульованих нормами відповідної галузі права. Друга концепція зводить правовідношення до зв’язку між його суб’єктами, що проявляється в існуванні взаємних суб’єктивних прав і 216 юридичних обов’язків. Треті вчені з’єднують зазначені визначення правовідносин і приходять до висновку, що правовідношенням є врегульоване правовими нормами суспільне відношення, котре виникає у певній сфері і характеризується наявністю взаємних прав і обов’язків, що охороняються державою. Кожна з цих позицій має свої переваги та недоліки [13, с. 215-216].
У теорії цивільного права природа цивільних правовідносин неодноразово перебувала в центрі уваги серед дослідників. Ще за радянських часів у 40-х роках минулого століття відбулося поглиблення уявлень про взаємозв’язок правовідносин і норм права; спеціально досліджувалися категорії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, а із 60-х років ХХ століття увагу вчених привертають глибокі розробки окремих сторін зазначеної проблеми і, особливо, питання про місце правовідносин у системі інших правових явищ [11, с. 96].
Науковці надають досить схожі, проте відмінні визначення поняття цивільно-правових відносин. Так, Ю.І. Чалій під цивільним правовідношенням розуміє такий вид соціальних відносин, що виникають з приводу особистих немайнових та майнових благ і зазнають юридичного впливу шляхом наділення учасників даних відносин правами та обов’язками [23, с. 26].
Р. Римарчук визначає цивільні правовідносини як суспільні відносини, урегульовані нормами цивільного права, або як заснований на нормах цивільного права правовий зв’язок між юридично рівними, майново й організаційно незалежними суб’єктами, які виступають як носії суб’єктивних цивільних прав і обов’язків [17, с. 467].
Магістр