Зразок роботи
Право Європейського Союзу (European Union law) є специфічним правопорядком, що склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, що володіє самостійними джерелами і принципами. Автономність Права Європейського Союзу підтверджується рішеннями Суду Європейського Союзу. Термін «право Європейського Союзу» почав вживатися з початку з появою Європейського Союзу, до цього право ЄС позначалося як «право Європейських співтовариств» чи «право Європейського співтовариства», хоча останні поняття не рівнозначні поняттю «право Європейського Союзу» [1, с. 44].
Поняття європейського права з точки зору юриспруденції не має одностайного тлумачення. При цьому, дане поняття можна розглядати в широкому та вузькому значеннях. Так, європейське право у широкому розумінні – це сукупність правових положень, визначених в актах європейських міжнародних організацій, тобто це регіональне міжнародне право, а також загальні принципи права, норми національних правових систем європейських країн. Європейське право у вузькому розумінні – це сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Співтовариства і Європейського Союзу. Виходячи з положень Лісабонського Договору щодо формування одноопорної структури Європейського Союзу, що об’єднує Співтовариство, Співробітництво в галузі закордонних справ і безпеки та Співробітництво з юстиції та поліції в кримінальних справах, та із набуттям Європейським Союзом міжнародної правосуб’єктності, під європейським правом у вузькому розумінні можна визначати правову систему Європейського Союзу, що володіє власними особливостями, які й визначають її специфічний статус як правової системи, що існує поряд з міжнародним та національним правом. Отже, право Європейського Союзу – це сукупність правових норм, що регулюють процеси європейської інтеграції та діяльність Європейського Союзу. Предметом правового регулювання права Європейського Союзу є суспільні відносини, що сформувалися в процесі комплексної інтеграції європейських держав, а також ті суспільні відносини, що потребують створення, зміни чи розвитку з метою оптимізації інтеграції в межах Європейського Союзу [2, с. 50-51].
Поняття господарського (економічного) права у зарубіжних країнах значною мірою збігається із розумінням господарського права в України. Зокрема, німецький вчений Р. Штобер зазначає, що «господарське право можна визначити як сукупність приватноправових, кримінально-правових та публічно-правових норм і заходів, за допомогою яких держава впливає на правовідносини учасників економічного процесу між собою та державою» [3].
Взагалі варто визначити Німеччину як одну із провідних держав, в якій досить розвинене нормативно-правове закріплення господарського права. Наприклад, у Федеративній Республіці Німеччина концерни хоча і спираються на майново-управлінські відносини та передбачають наявність майнової (частіше через володіння значними або контрольними пакетами акцій) або управлінської залежності, проте переважно утворюються на основі договору. Цим вони відрізняються від класичних холдингових, вертикально інтегрованих об’єднань підприємств за американським зразком холдингів, що отримали значне поширення у більшій мірі країнах Східної Європи, зокрема у Російській Федерації та Україні, залежність корпоративних (дочірніх) підприємств визначається наявністю контрольного пакету акцій у власності холдингової компанії. Німецька модель є іншою, а тому має як свої недоліки, так і свої переваги. До числа останніх можна віднести договірне та законодавче передбачення відповідальності панівного та дочірнього підприємств одне перед іншим, а також перед акціонерами та сторонніми підприємствами [4, с. 217].
Магістр