Зразок роботи
Поняття «законодавство» має в правовій науці різноманітні визначення, зокрема:
- законодавство – це система законів України, що створюється Верховною Радою України і складається з Конституції 1996 року, конституційних і поточних законів, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана парламентом;
- у широкому значенні – це система законів, інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, які конкретизують відповідні закони й не повинні їм суперечити, на основі Конституції, ратифікованих міжнародних договорів;
- у найширшому значенні законодавство – це система законів і постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов, декретів і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій;
- інколи законодавство визначають також як один з основних методів здійснення правотворчої функції держави, який полягає в діяльності відповідних державних органів влади з розроблення, розгляду, прийняття та оприлюднення законів й інших нормативних актів, їх зміни і скасування [1, с. 137].
Для регулювання відносин, що складаються у сфері кримінального права, необхідним є належне функціонування ефективного кримінального законодавства. Загалом під кримінальним законодавством слід розуміти сукупність кримінально-правових норм, сформульованих та ухвалених Верховною Радою України як законів, що визначають підстави та принципи кримінальної відповідальності, а також те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, які покарання слід застосовувати до осіб, які їх вчинили, та якими є умови й підстави звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. Предметом кримінального законодавства є нормативно-правовий акт, що регламентує злочин, покарання й інші заходи кримінально-правового впливу, обставини, які виключають злочинність діяння, підстави й умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання [2, с. 5].
Відповідно до статті 3 Кримінального кодексу України, законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення [3].
З цього приводу варто зазначити, що така позиція законодавця є недосконалою, оскільки не охоплює й інших правових актів та засобів, які відіграють важливу роль для формування кримінального законодавства. Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 02.11.2004 № 15-рп/2004, одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим його культурним рівнем [4].
За таких умов, погоджуємось з В.В. Кузнецовим, що Кримінальний кодекс України повинен містити норму, яка визначає чіткий перелік джерел кримінального законодавства (який буде включати Конституцію України, Кримінальний кодекс України, чинні для України міжнародні договори та рішення Конституційного Суду України) та порядок їх реалізації [5, с. 74].
Магістр