Зразок роботи
На сучасному етапі в Україні спостерігається активне реформування правової системи, зокрема це стосується кримінального права. Одним із напрямків реформування кримінального законодавства відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції є впровадження в кримінальне законодавство України інституту кримінального правопорушення й визначається, що кримінальний проступок і злочин мають стати різними видами кримінального правопорушення [1].
22 листопада 2018 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набрав чинності 1 липня 2020 року. Ним внесено зміни до окремих нормативно-правових актів, зокрема до Кримінального кодексу України введено поняття кримінального правопорушення та кримінального проступку, змінено класифікацію злочинів. Цим же Законом внесено зміни і до Кримінального процесуального кодексу України, зокрема щодо процедури та суб’єктів дізнання, на яких покладено розслідування кримінальних проступків [2].
Згідно з частиною 2 статті 12 Кримінального кодексу України, кримінальним проступком є передбачене діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі [3].
В теорії кримінального процесуального права пропонуються досить схожі, проте відмінні визначення цього поняття.
Так, на думку М.М. Дмитрука, категорія кримінального проступку — це система конкретних кримінальних правопорушень та неуправлінських проступків, які пов’язані закономірними, типовими, загальними рисами, що тягнуть відповідні рівню суспільної небезпеки кримінально-правові наслідки у вигляді покарань, альтернативних позбавленню волі, та покарань, що володіють характером заходів громадських стягнень [4, с. 98].
А.О. Данилевський, аналізуючи законодавчу конструкцію поняття кримінального проступку, звернув увагу, що легальне визначення повторює ознаки кримінального правопорушення. Також автор зазначає, що невдалим є використання у визначенні кримінального проступку звороту «інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі». Очевидно, законодавець мав на увазі, що за вчинення проступку має бути передбачене покарання менш суворе, ніж позбавлення волі. Але зазначене формулювання не дозволяє віднести до числа кримінальних проступків кримінальні правопорушення, які, хоча і не передбачають покарання у вигляді позбавлення волі, але містять у своїх санкціях вказівку на покарання у вигляді арешту, адже арешт відноситься до покарань, пов’язаних з позбавленням волі, є короткостроковим позбавленням волі [5, с. 78].
Г.В. Федотова розглядає поняття кримінального проступку в двох значеннях – широкому та вузькому. На думку науковця, під кримінальним проступком у широкому розумінні варто вбачати систему злочинів невеликої тяжкості й адміністративних правопорушень, які мають не управлінський характер і пов’язані закономірними, типовими, загальними рисами, що тягнуть відповідні рівню суспільної небезпеки кримінально-правові наслідки у вигляді покарань, альтернативних позбавленню волі, та покарань, що володіють характером заходів громадських стягнень. У вузькому значенні кримінальний проступок – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління й за яку законом передбачено відповідальність за проступки [6, с. 105].
Магістр