Курсова робота "Співвідношення речових та зобов’язальних відносин" (ID:611336)

ВСТУП Актуальність дослідження. Важливим інститутом для правової системи України є інститут зобов’язальних та речових правовідносин. Належне виконання зобов’язання означає, що сторони виконують покладені на них обов’язки відповідно до закону, договору чи ділового звичаю, що склався в комерційній сфері. Зобов’язання з часів римських юристів і до наших днів завдяки своєму значенню в регулюванні цивільних майнових відносин завжди було предметом особливої уваги не лише законодавця, але й представників науки цивільного права. Здійснено чимало наукових розвідок цієї категорії, проте низка питань сучасного зобов’язального права, що постали у зв’язку з набранням чинності Цивільного кодексу України (далі ЦК України) не отримали глибокого теоретичного вивчення й аналізу, що ставить відповідні завдання перед наукою цивільного права. Значущість даної роботи зумовлюється відсутністю комплексного аналізу і дослідження проблематики, що стосується співвідношення речових та зобов’язальних правовідносин. Метою курсової роботи є всебічне дослідження ознак зобов’язання як цивільного правовідношення та їх порівняння із речовими правовідносинами. Завдання курсової роботи: • узагальнити основні наукові дослідження про співвідношення речових та зобов’язальних правовідносин; • дати загальну характеристику співвідношення речових та зобов’язальних правовідносин; • розкрити зміст кожного з зазначених видів правовідносин. Об’єкт дослідження – речові та зобов’язальні правовідносини. Предмет дослідження – загальні засади відмінних та спільних ознак речових та зобов’язальних правовідносин. Методологічну основу курсової роботи утворюють такі методи:  описовий: описувалося поняття видів зобов’язальних та речових правовідносин, їх характерні ознаки та особливості застосування;  метод синтезу і аналізу: досліджувалася нормативно-правова база, що стосується заданої теми;  метод компарактивістики: відбувалося порівняння ознак речових та зобов’язальних правовідносин, виокремлення їх недоліків і переваг;  метод узагальнення: на основі цього методу підсумовувалося написане і формувався висновок.  діалектичний метод, який передбачає дослідження співвідношення в його розвитку та динаміці;  формально-юридичний, що застосовується при дослідженні положень Цивільного кодексу України. Джерельну базу курсової роботи утворює Цивільних кодекс України ( далі – ЦК України). Теоретичну основу курсової роботи складають підручники та посібники з цивільного права, монографії вітчизняних й зарубіжних вчених. На сучасному етапі питаннями про поняття зобов’язання часто піднімається вченими як при розгляді загальних питань зобов’язального права так і при розгляді окремих зобов’язань Т.В. Боднар, В.А. Васильєвою, О.В. Дзерою, І.С. Канзафаровою, Т.С. Ківаловою, Н.С. Кузнєцовою, В.В. Луцем, Р.А. Майдаником, Є.О. Харитоновим, Р.Б. Шишкою та ін. Курсова робота складається із чотирьох розділів, в яких почергово аналізується поставлена проблема.  РОЗДІЛ 1. Характеристика зобов’язальних правовідносин 1.1. Поняття, ознаки та види зобов’язальних відносин Одним з найпоширеніших видів цивільних правовідносин є зобов’язальні. Зобов’язання як юридична конструкція була відома ще римському приватному праву, де зобов’язальне право хоч і не одержало такого юридичного обґрунтування як інститут речового права, але закладені правові підвалини того періоду і нині використовуються у правовій системі України та цивілістичній доктрині. Цивільно-правові зобов’язання – це окремий інститут цивільного права, норми якого сформовані у книзі п’ятій «Зобов’язальне право». На основі норм зобов’язального права за допомогою певних юридичних фактів виникають зобов’язальні правовідносини, зміст яких становить обов’язок боржника вчинити на користь кредитора певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від них, і право кредитора вимагати вчинення цих дій.[3, с.326] Зобов’язальні правовідносини розглядаються як нормальні відносини між суб’єктами цивільного права щодо реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, так і відносини, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Зобов’язальне право регулює як договірні відносини, так і відносини, які виникають поза договором. Загальновідомо, що зобов’язальні правовідносини є лише певною складовою частиною усієї системи цивільних правовідносин, зміст і правова природа яких є надзвичайно складною. Оскільки зобов’язальні правовідносини є одними з видів цивільних правовідносин, вони мають усі ознаки останніх. Водночас вони характеризуються і специфічними ознаками, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, відмежувати від речових правовідносин, а саме: 1) за своїм змістом зобов’язальні правовідносини опосередковують динаміку цивільних правовідносин, в той час як норми інституту права власності спрямовані на врегулювання відносин статики майна. Зобов’язальні правовідносини тісно пов’язані із правом власності (речовим правом). Так, реалізація власником своїх прав призводить до виникнення зобов’язальних правовідносин, а виконання зобов’язань призводить до виникнення, зміни або припинення права власності; 2) зобов’язальні правовідносини є відносними правовідносинами, які характеризуються чітко визначеним персоніфікованим складом суб’єктів, а тому тут завжди є конкретна уповноважена особа, яка має права (кредитор), а також зобов’язана особа (боржник). Цим зобов’язальні правовідносини відрізняються від речових правовідносин (абсолютних правовідносин), в яких уповноваженій особі протиставлена не конкретна особа чи коло осіб, а «усі й кожен»; 3) здебільшого, зобов’язання є майновими цивільними правовідносинами, оскільки опосередковують процес переміщення, як правило майна або інших майнових результатів; 4) у зобов’язальних правовідносинах юридичний об’єкт полягає у вчиненні активних дій зобов’язаних осіб (на відміну від речових правовідносин, у яких юридичним об’єктом є їх пасивна поведінка). [5, с.65-67] У цивільно-правовій літературі під поняттям «зобов’язання» розуміють закріплені цивільним законом суспільні відносини, пов’язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення або утримання від певних дій. Відповідно до законодавчого визначення (ч.1 ст. 509 ЦК) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана виконати на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. [2, ст.509] Зобов’язальне правовідношення, як і будь-яке цивільне правовідношення, включає такі елементи: суб’єкти, об’єкт і зміст. Суб’єктами в зобов’язанні виступають його учасники. Учасниками зобов’язання є кредитор і боржник, яких законодавець називає сторонами. Кредитор – особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії або утриматися від них. Боржник – особа в зобов’язанні, яка повинна вчинити на користь кредитора певні дії або утриматися від їх вчинення. Кредитор зазвичай виступає в ролі активної сторони зобов’язання, а боржник – є пасивною стороною в зобов’язанні. [5, с.67-71] Суб’єктами зобов’язальних відносин, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, інші соціальні утворення (АРК, територіальні громади, інші суб’єкти публічного права). Водночас законом ставляться вимоги щодо обсягу дієздатності учасників зобов’язальних правовідносин. Наступним елементом зобов’язального правовідношення є його об’єкт. Як правило, в цивілістичній літературі під об’єктом цивільного правовідношення розуміють все те, на що спрямовані цивільні права і обов’язки суб’єктів цивільних правовідносин, в тому числі і зобов’язальних. Іншими словами це певні дії, які можуть полягати у передачі речей у власність чи користування, виконання певної роботи, надання певної послуги тощо. [7, с.132-133] Слід зазначити, що в зобов’язанні є два об’єкти – юридичний та матеріальний (якого інколи називають предметом). Юридичним об’єктом зобов’язання визнаються власне дії, певна поведінка зобов’язаної особи, а речі, гроші, послуги є матеріальним об’єктом. [7, с.289] Учасники зобов’язання наділяються певними суб’єктивними правами та обов’язками. Право вимоги кредитора і відповідний цій вимозі обов’язок боржника становлять зміст зобов’язання. Оскільки переважна більшість зобов’язань є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб’єктивні права та обов’язки майнового характеру. Проте деякі зобов’язання можуть бути і немайновими. Що стосується видів зобов’язальних відносин варто зазначити, що цивільно-правові зобов’язання поділяються на певні групи, які в сукупності складають єдину систему. Залежно від критеріїв, покладених в основу поділу на групи, існує ряд класифікацій зобов’язань. 1. За підставами виникнення зобов’язання прийнято ділити на договірні і недоговірні (позадоговірні). [5, с.82-84] Договірні зобов’язання виникають на підставі домовленості між суб’єктами договору, тобто завжди є результатом правомірних дій. Недоговірні (позадоговірні) зобов’язання – це зобов’язання, які виникають не з договору, а на підставі іншого юридичного факту (одностороннього правочину, публічної обіцянки винагороди, заподіяння шкоди тощо).[11, с.157-158] 2. За співвідношенням прав та обов’язків зобов’язання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні). Односторонніми вважаються такі зобов’язання, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій