Зразок роботи
Порушення приписів норм права завдає матеріальну та моральну шкоду людям, їх колективам, суспільству в цілому. Держава зацікавлена в правомірному поведінці людини. І якщо сталося правопорушення, то неминуче має настати юридична відповідальність.
Право виступає в якості головного засобу щодо забезпечення впорядкованості та організованості суспільних відносин, але ефективно виконувати своє соціальне призначення воно може тільки в тому випадку, коли воно належним чином реалізується, втілюється в поведінці людей.
Соціальною сутністю правопорушень є їх суспільна шкідливість для існуючої сукупності суспільних відносин. при цьому мається на увазі шкідливість, небезпека для суспільства, що виявляється не в як єдиний вчинку, а в певних людських діях, поширеність яких може завдати значної шкоди нормальних умов життєдіяльності суспільства.
Будь-яке правопорушення являє собою юридичний факт, з яким закон пов'язує застосування до винного певної міри покарання. Воно обумовлюється мотивами, цілями яких прагнув правопорушник, характеризується наступними наслідками та ін. Очевидно, будь-який відступ від приписів права - це правопорушення, але не всяке правопорушення є злочин.
Проблематика правопорушень була і залишається однією з провідних тем для аналізу як у вітчизняній, так і зарубіжній юридичній науковій думці. Питання правопорушень були предметом наукових пошуків у межах загальної теорії права. Утім, найбільшого поширення дослідження актуальних питань правопорушень знайшли у галузевих юридичних науках, зокрема у трудовому, кримінальному, цивільному, адміністративному праві. Не залишилися в стороні від піднятої проблематики й спеціальні юридичні науки, такі як кримінологія, котрі у межах свого предмета вивчають питання змісту та окремих особливостей правопорушень, суб’єктів, котрі їх вчиняють, профілактики та попередження правопорушень. Правова теорія та юридична практика завжди привносили у наукові пошуки з питань розуміння суті правопорушення свої особливості, котрі обумовлювалися соціальними, історичними, економічними, політичними трасформаціями, що позначалися на суспільному житті.
Теоретична база дослідження: Дослідженням теми «Правопорушення» займалися такі сучасні вчені Ведєрніков Ю. А., Гуржій А. В., Донченко О. І., Комендацький В., Лянгіна С., Швейба Х та інші.
Мета курсового дослідження: визначити теоретичні засади правопорушень.
Завдання курсової роботи:
1. Здійснити дослідження поняття та ознак правопорушення.
2. Охарактеризувати об'єкт та суб'єкт правопорушення.
3. Визначити об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення.
4. Охарактеризувати види правопорушень.
Об’єкт дослідження: дослідження теоретичних засад правопорушення.
Предмет дослідження: дослідження складу та видів правопорушення.
Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як:
• метод аналізу;
• метод порівняльно–правовий;
• системний метод;
• метод узагальнення.
Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів та підрозділів до них, загальних висновків, списку використаної літератури. Основний текст курсової роботи – 27 сторінок, загальний обсяг – 31 сторінка.
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика правопорушення
1.1 Поняття правопорушення
У сучасній юридичній науці і практиці немає єдиного розуміння правопорушення як фундаментальної юридичної категорії, незважаючи на те, що в загальній теорії права і в галузевих науках ця проблема висвітлена достатньо повно. Тільки за останні 20 років на пострадянському просторі захищені десятки дисертацій з різних юридичних спеціальностей. Предметом таких наукових досліджень виступає або саме правопорушення, або його ознаки, елементи його складу, види, або воно розглядається як підстава юридичної відповідальності або як негативне явище суспільної дійсності, якому вишукуються різні юридичні і організаційні способи попередження, виявлення, розслідування [6, c. 4].
Останнім часом актуальним стало вивчення поняття правопорушення у різних галузях права з позиції «добудови» системи права багатьма, іноді і спірними, галузями права, а також тих галузей, в яких питання правопорушення і юридичної відповідальності або відкидалися, або допускалися з певними застереженнями. До останнього відносяться проблеми правопорушення і юридичної відповідальності у кримінальному процесі [6, c. 4].
Інші громадські науки, як правило, саме правопорушення не вивчають, оскільки частіше вживають термін «злочин». У філософії, психології та інших науках термін «злочин» вживається з метою відображення негативних явищ в поведінці людини і не вбачає необхідності виділення окремо правопорушення, його ознак, видів і інших властивостей, оскільки це предмет дослідження права [6, c. 4].
Сьогодні виділяють два найпоширеніші напрямки загальнотеоретичного дослідження правопорушення. Один із них представлений у доробках С. С. Алєксеєва. Тези відносно іншого напрямку загальнотеоретичного дослідження правопорушення визначив І. С. Самощенко. Поряд із загальнотеоретичним вивченням правової форми делікту робилися спроби встановити сутність і природу правопорушення як факту суспільного життя. Так, І. С. Самощенка вважає, що теорія держави і права не може звести свою функцію до компілятивного викладення висновків галузевих дисциплін про окремі види правопорушень. Натомість вона зобов'язана передусім визначити соціальну природу правопорушень [7, c. 10].
У методології наукового вивчення правопорушення можна виділити чотири рівні дослідження цієї проблеми [24, с. 5]:
Поняття правопорушення має конкретно-історичний зміст та визначається його походженням, суспільною природою, змістом, витоками, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення [17, с. 116].
Правопорушення переважно розглядається як правова категорія, але його можна розглядати також в інших значеннях, основними з яких є психологічне, соціальне, історичне, кримінальне, кримінологічне та соціологічне розуміння.
Оскільки правопорушення – це вчинок людини, то цілком закономірним і важливим є його психологічний аналіз, тобто вивчення злочину як прояву властивостей конкретної особистості, розкриття мотивів та цілей особи, яка стала правопорушником [14, с. 137].
Правопорушення – це, насамперед, акт людської поведінки, в якому виражається, об’єктивується саме посягання на суспільні відносини, його суспільна небезпечність та протиправність. Узагалі правопорушення визначають як суспільно шкідливо неправомірне (протиправне) або небезпечне винне діяння деліктоздатної особи, котре зумовлює юридичну відповідальність.
Правопорушення є діяння людей, а не дії тварин, вплив сил природи, предметів, почуття і думки людей. Термін «діяння» передбачає два варіанти поведінки особистості [8, c. 190]:
1) активні дії;
2) юридично значима бездіяльність, коли суб'єкт не вчиняє дій і тим самим здійснює правопорушення.
Правопорушення – це протиправне діяння, яке заборонено нормами права. Якщо ж поведінка людини не відповідає іншим соціальним нормам (наприклад, нормам моралі), воно не буде правопорушенням [8, c. 190].
Протиправність є юридичним вираженням суспільної небезпечності діяння, його шкоди для суспільства. Якщо дія (бездіяльність) особи не представляє небезпеки, вона не може бути віднесена до правопорушення. Ігноруючи інтереси суспільства, людини, правопорушник нехтує юридичним обов'язком [8, c. 190].
Магістр