Зразок роботи
Сучасне суспільство об’єднує значну кількість різноманітних організаційних утворень – органів і організацій. Вони залежно від форми власності, на основі якої здійснюють свою діяльність, можуть бути державними, громадськими і приватними; від способів ухвалення рішень –колективними та єдиноначальними; від умов утримання апарату – на оплатній і безоплатній основі тощо. Але в усіх цих утвореннях є працівники, які на постійній основі займаються діяльністю з практичної реалізації основних завдань і функцій відповідних органів і організацій. Ці працівники перебувають на службі, а їхня діяльність називається службовою.
Залежно від основного методу (адміністративний чи диспозитивний) діяльності в сучасних умовах є підстави виділити два базових типи органів та організацій – публічні та цивільні. До цивільної служби належать особи в недержавних організаціях і установах, громадських і політичних об’єднаннях, а також у державних організаціях, службовці, які не мають статусу публічної служби.
Широке поняття публічної служби для потреб адміністративного судочинства наведено в п. 15 ст. З КАСУ: «публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування».
Важливим чинником, що представляє єдину державну владу незалежно від її виду, є публічна служба як соціально-правова інституція, покликана забезпечувати, з одного боку, практичну реалізацію завдань державних і муніципальних органів влади, а з іншого – захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб в їх взаємовідносинах з державою. Від її професійності і компетентності, авторитетності й стабільності, забезпеченості і, передусім, захищеності залежить функціонування як держави, так і громадянського суспільства.
Ступінь дослідження теми курсової роботи. Дослідженням теми правового режиму публічної служби займалися такі вчені: та ін.
Об’єктом дослідження виступає загальна характеристика публічної служби.
Предметом дослідження є правий режим публічної служби.
Мета курсового дослідження: дослідження правового режиму публічної служби.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
• загальна характеристика поняття публічної служби;
• дослідження історії виникнення публічної служби;
• охарактеризувати види та принципи публічної служби;
• дати загальну характеристику діяльності публічних службовців;
• виявити шляхи вдосконалення діяльності публічної служби.
Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як:
• метод аналізу;
• метод порівняльно–правовий;
• історичний метод;
• системний метод;
• метод узагальнення.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 29 сторінок.
РОЗДІЛ 1. Генезис виникнення публічної служби
1.1. Теоретичні основи поняття публічної служби
Відповідно до п. 17 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування [1].
Поняття «публічна служба» міститься в ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України [1]: «Публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування». Вказане визначення містить ряд дискусійних моментів. Це стосується, зокрема, віднесення до публічної служби, діяльності на державних політичних посадах.
Питанням публічної служби значну увагу у своїх працях приділяв відомий вчений-правник Юрій Лукич Панейко, зазначаючи, що батьківщиною поняття «публічна служба» (public service) в науці адміністрації та адміністративного права є Франція. Публічні служби у Франції є способом ведення публічної адміністрації. Концепція публічної служби не є достатньо устійненою, і проблема публічної служби залишається предметом живої полеміки між французькими вченими, особливо з урахуванням різнорідної дефініції цього поняття. На думку Л. Дюгі та Г. Жезе, поняття «публічна служба» становить собою основу системи адміністративного і публічного права, і тому вони висували його поперед пануючого у французькій науці поняття «публічна влада». Найширші межі поняття публічної служби передбачав Леон Дюгі. Для нього воно є основою не лише системи адміністративного права, а і взагалі права публічного. Леон Дюгі зауважував, що публічне право визначає «організацію публічних служб і забезпечує їх правильне та безперервне функціонування», а «публічною службою є кожна діяльність, виконання якої повинно бути врегульоване, забезпечене та контрольоване правлячими, тому що їх виконання є конечним для реалізації та поширення суспільної співзависимості, яка може бути вповні зреалізована тільки інтервенцією правлячої сили» [19, с. 112–113].
Відомий український учений Ю. Л. Панейко визначав поняття «публічна служба» виходячи з визначення держави як «корпорації публічних служб», а відтак — він уважав, що публічна служба має змінюватися відповідно до потреб «загального інтересу» [20, с. 49, 51].
Як слушно зауважує Н. В. Янюк, «законодавець об’єднав різні за змістом види службової діяльності – політичну, що залежить від розстановки політичних сил у вищих органах державної влади, та професійну діяльність, яка забезпечує повсякчасну реалізацію завдань держави як результату діяльності перших» [26, с. 165].
О. В. Петришин до публічної служби відносить державну, муніципальну службу та службу в недержавних організаціях (громадських організаціях, політичних партіях і навіть приватних підприємствах) [22, с. 139–140].
За переконанням В. Б. Авер'янова, публічна служба є похідною від поняття публічна адміністрація, ключовими елементами якої виступають органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування [7].
В. С. Журавський та В. О. Серьогін розглядають публічну службу як службу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, спрямовану на вирішення суспільних справ [14].
О. С. Петренко визначила два підходи до формулювання поняття публічна служба: як служби в апараті центральних і місцевих органів виконавчої влади, служби в апараті органів прокуратури, діяльність неатестованих працівників апарату органів внутрішніх справ та військових формувань; діяльність з надання публічних послуг населенню в публічних корпораціях, місцевих органах влади [21, с. 14].
