Спадковий договір у вітчизняному праві та зарубіжних правових системах (ID:614249)

В Україні останнім часом прийнято значну кількість нормативних актів, у тому числі кодексів, призначених регулювати різні види суспільних відносин. Але особливе місце серед них посідає Цивільний кодекс України, оскільки він містить значну кількість новел, що стосуються спадкового права, метою яких є гармонізація відповідних інститутів українського цивільного права із законодавством європейських країн у цій галузі, а також більш повний захист спадкових прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Особливе місце серед норм цивільного права, які регулюють відносини спадкування, посідають ті норми, що стосуються спадкового договору. Запровадження цього договору, відомого законодавству багатьох європейських країн, можна визнати таким, що зумовлене потребами практики. Незважаючи на дослідження інституту спадкового договору такими вченими, як О. В. Дзера, Є. І. Фурса, С. Я. Фурса, В. Васильченко тощо, окремі аспекти залишаються не достатньо вивченими та викликають дискусії. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Іншими словами, під спадкуванням мається на увазі перехід майнових і деяких особистих немайнових прав та обов’язків фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб – його спадкоємців. Спадкове право – це один із найдавніших інститутів права, який був і залишається актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки з ним пов’язані не лише політичні, економічні та соціальні аспекти життя суспільства, а й родинні, шлюбні відносини, особисті інтереси людей. Тому проблемам спадкування завжди приділялася увага в юридичній літературі. Спадковий договір як правовий інститут є новацією у вітчизняному законодавстві і врегульований законодавцем лише з прийняттям Цивільного кодексу України у 2003 році. У той час, як у багатьох країнах світу цей інститут є широко розповсюдженим, а порядок укладення й виконання спадкових договорів детально регламентований законодавством, у нашій країні спадковий договір дотепер поступається усталеним інститутам спадкування за законом та заповітом. Разом з тим, у зв’язку з відсутністю відповідного інституту в раніше чинному цивільному законодавстві, питання теорії спадкового договору на момент прийняття нового ЦК України не були предметом дослідження, що зумовило спірність низки положень, присвячених йому норм. Виняток складають кілька наукових статей а саме Майданника Р. А. «Спадкови договір у цівільному праві», Мічуріна Є. О. «Спадковий договір: практика застосування та співвідношення з іншими правочинами», Васильченко В. В. «Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права», Кучеренко Д. С. «Спадковий договір: теорія та практика», коментарі до ЦК України, а також навчальна література. Спадкове право, основні інститути якого ґрунтуються на положеннях римського права і залишаються практично незмінними впродовж становлення та розвитку національного цивільного права. Проте, Цивільний Кодекс України запровадив таку новелу, як спадковий договір і розмістив його серед інститутів спадкового права. Необхідно відмітити, що норми, які врегульовують спадковий договір відрізняються від положень законодавства багатьох європейських країн, в яких цей інститут опосередковує спадкові відносини ще з часів рецепції римського права. Серед вітчизняних науковців цей договір, донедавна невідомий українському цивільному праву, став предметом постійних дискусій, основна з яких полягає у визначенні місця спадкового договору серед інститутів цивільного права. Ступінь дослідження теми курсової роботи. Над темою «Спадковий договір у вітчизняному праві та зарубіжних правових системах» працювали такі українські вчені: Васильченко В., Гандзюк А., Гриняк А., Кухарєв О., Мазуренко С., Рогожина З., Скопиченко О., Скрипник О., Слипченко С., Фурса С., Фурса Є., Дзера О. та ін. Об’єктом дослідження виступає загальна характеристика спадкового договору. Предметом дослідження є спадковий договір у вітчизняному праві та зарубіжних правових системах. Мета курсового дослідження: дослідження спадкового договору у вітчизняному праві та зарубіжних правових системах. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: • загальна характеристика поняття спадковий договір ; • дослідження спадкового договору у вітчизняному праві; • дослідження спадкового договору у зарубіжних правових системах. Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як: • метод аналізу; • метод порівняльно–правовий; • історичний метод; • системний метод; • метод узагальнення. Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок. 1. Поняття та характеристика спадкового договору Договір як різновид юридичних фактів належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов’язків. Характерними рисами договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна, співпадаюча воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб’єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин. У сукупності цивільно-правові договори утворюють єдину систему нормативних приписів можливої поведінки суб’єктів. Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв’язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами [29, с. 72]. Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римського права у європейській правовій системі. Проте, римське право визначало лише два види спадкування: за законом та за заповітом. Спадкового договору римське право не допускало, воно оголошувало недійсним будь-які договори, які обмежували волю заповідача. Але, у той же час, у римському праві допускалося дарування на випадок смерті, як особливий вид договору. Цей договір не був обов'язковим для дарувальника і він міг у будь-який час до моменту відкриття спадщини скасувати цей договір [25]. Сьогодні в юридичній літературі немає єдиної позиції стосовно визначення спадкового договору, а стосовно юридичної характеристики спадкового договору можна зустріти діаметрально протилежні думки. Так, одні автори вважають, що він є двостороннім, має (взаємний) характер, для якого характерно волевиявлення двох сторін, засноване на диспозитивних засадах. Права і обов’язки щодо договору лежать на обох сторонах: набувач набуває право власності на майно у випадку виконання розпорядження (майнового або немайнового характеру) відчужувача. Відчужувач, у свою чергу, має право вимагати від набувача виконання обов’язків матеріального або нематеріального характеру [29, с. 72]. Інші автори [38, с. 517; 31, с. 301; 22, с. 1076], до яких відносимо й себе, вважають, що спадковий договір є одностороннім (з моменту укладення договору в набувача виникають обов’язки вчинити певні дії в інтересах відчужувача, а відчужувач має право вимагати виконання дій, передбачених договором). Така наша думка пояснюється розумінням взаємних договорів як договорів, за якими сторони мають кореспондуючі права та обов’язки стосовно один одного. Так, Р. А. Майданик зазначає, що спадковий договір є «одностороннім, консенсуальним, безоплатним або оплатним, алеаторним, особистого характеру, довготривалим, з ускладненим порядком зміни і дострокового розірвання правочином з надання послуг під умову відчуження на користь набувача належного відчужувачеві майна на випадок його смерті» [29, с. 73]. На думку Р. А. Майданика, спадковий договір не належить до жодної з відомих вітчизняному цивільному праву поіменованих груп договорів, він сформований у результаті об’єднання двох договорів: 1) договору про надання послуг з виконання дій набувачем; 2) договору про передачу права власності на майно відчужувача на випадок смерті. На сучасному етапі право–розуміння юридична природа спадкового договору полягає у визнанні його нетиповим речово–зобов’язальним правочином відчуження-послуги, предмет якого становить надання послуг набувачем на користь відчужувача чи третьої особи під передачу майна у власність набувача на випадок смерті відчужувача [3].