Зразок роботи
ВСТУП
Загальновідомим є факт, що відповідно до положень Основного закону держави – Конституції України, людина, її права й законні інтереси в вітчизняному суспільстві визнаються найвищою соціальною цінністю, а їх утвердження і забезпечення – головним зобов’язанням держави перед власними громадянами й іншими особами, що перебувають на українській території. Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Однак варто зазначити, що право на свободу та особисту недотоканність не є абсолютним, адже воно повинно належним чином співвідноситися з правами та свободами інших осіб у соціумі. Тому Конституція України проголошує, що «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати затримання особи як тимчасовий запобіжний захід …» [9].
До вивчення питань правового статусу затримання особи як запобіжного заходу зверталося чимало науковців. Серед них ми можемо виділити: В. Г. Гончаренка [24], Ю. В. Лук’яненко та О. О. Юхно [22], А. К, Чернову [23], Є. В. Дояра [21], З. Д. Нагорну [27] тощо.
Очевидно, що передбачене Основним законом держави виключення з основоположного права на свободу й особисту недоторканність особи повинно бути у повній мірі обґрунтованим у законодавстві, характеризуватися чіткою процедурою виконання та встановленою суворою відповідальністю за перешкоджання у його здійсненні. На сучасному етапі розвитку держави проблема правового статусу затримання особи як запобіжного заходу стоїть надзвичайно гостро, чим і обумовлюється актуальність теми дослідження. Тому з метою побудови ефективної системи охорони прав та законних інтересів людини в Україні варто детально розглянути доктринальні та процесуальні питання правового статусу затримання особи як запобіжного заходу, підстав його здійснення і процедур затримання уповноваженими офіційними та сторонніми особами, перебігу та правових наслідків кожного із видів затримання особи та можливості оскарження застосування даного запобіжного заходу тощо.
Метою курсового досліження є встановлення базових доктринальних та процесуальних засад затримання особи як запобіжного заходу у кримінальному провадженні на території України.
У контексті досягнення поставленої мети варто визначити завдання даного дослідження. Серед них можна виділити наступні:
дослідити історико-правовий аспект утворення та ґенези інституту затримання особи у кримінальному процесуальному праві України;
проаналізувати правову природу затримання особи як запобіжного заходу в кримінальному провадженні, а саме визначити поняття та види затримання особи у кримінальному процесуальному праві України;
охарактеризувати процесуальний порядок затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду в Україні з метою приводу та встановити його підстави, мету і строк;
здійснити загальну характеристику процесуального порядку затримання особи без ухвали слідчого судді, суду на території України та встановити підстави, мету і строк такого затримання;
з’ясувати особливості міжнародно-правових стандартів та зарубіжного досвіду затримання особи в кримінальному провадженні;
визначити стан та перспективи застосування практики Європейського суду з прав людини щодо затримання особи в кримінальному судочинстві України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі затримання особи в кримінальному провадженні на території України.
Предметом дослідження є історико-правовий аспект утворення та ґенези інституту затримання особи у кримінальному процесуальному праві України; правова природа затримання особи як запобіжного заходу в кримінальному провадженні, а саме його поняття та види; процесуальний порядок затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду з метою приводу та без ухвали слідчого судді, суду на території України; міжнародно-правові стандарти та зарубіжний досвід затримання особи в кримінальному провадженні; стан та перспективи застосування практики Європейського суду з прав людини щодо затримання особи в кримінальному судочинстві України.
В процесі роботи над курсовим дослідженням використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання правових явищ: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення та систематизація, системно-структурний, діалектичний, історичний, логіко-юридичний тощо. При цьому, наведені вище методи використано з врахуванням взаємозв’язку між ними, що забезпечує повні, всебічні та істинні результати дослідження.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами закладу вищої освіти, а також з галузевими та академічними планами, програмами полягає у тому, що курсова робота виконувалася на основі програми досліджень Кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука» та відповідно до визначеної та затвердженої даною кафедрою тематики.
Результати, висновки та пропозиції, що були одержані в процесі дослідження, можна використати для удосконалення та покращення кримінального процесуального законодавства, що регламентує процесуальний порядок затримання особи у кримінальному провадженні на території України. Окрім того, роботу можна використати для здійснення викладацької діяльності, а також як основу для подальших наукових розробок у даній галузі. У цьому полягає її практичне значення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за обсягом й змістом розглянутих питань курсова робота є ґрунтовним дослідженням проблемних питань затримання особи як запобіжного заходу в кримінальному провадженні на території України. У даній роботі нами сформовано низку нових положень та висновків, що мають суттєве значення для теорії кримінального процесуального права України та юридичної практики. До найбільш вагомих із них слід віднести такі:
удосконалено поняття затримання як запобіжного заходу в кримінальному провадженні на території України;
розширено уявлення про умови, види, підстави і мету затримання особи;
набула подальшого розвитку періодизація утворення та ґенези інституту затримання особи у кримінальному процесуальному праві України;
дістали подальшого розвитку пропозиції щодо перспектив застосування практики Європейського суду з прав людини щодо затримання особи в кримінальному судочинстві України.
Відповідно до мети та завдань дослідження структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 33 найменування.
Магістр