Зразок роботи
1. 1. Зародження та еволюція адміністративної юстиції.
Показником демократії є наявність адміністративних судів у державі. Адміністративна юстиція зародилася у зв’язку з необхідністю притягнення влади до відповідальності.
Інститут адміністративної юстиції є необхідною умовою існування будь-якої правової держави, більш того, саме створення в середині ХІХ ст. у європейських країнах адміністративних судів, діяльність яких була спрямована на запобігання та припинення свавілля влади, поліції та публічного правління взагалі, зумовило поступовий перехід від так званої поліцейської держави до сучасної правової — звідси випливає необхідність і закономірність становлення і розвитку адміністративної юстиції. Цей процес своїми коренями сягає в глибоку давнину. Екскурс в історію свідчить, що паралельно з розширенням функцій і збільшенням втручання держави в діяльність громадян та їх об’єднань зростає й потреба контролювати, а іноді й обмежувати діяльність представників влади [1, c. 106].
Створення адміністративної юстиції пов’язано з принципом верховенства права. Адже одним з найважливіших напрямків застосування принципу верхо-венства права виступає належне забезпечення його реалізації у сфері виконавчої влади. І це цілком зрозуміло, адже саме виконавча гілка державної влади є найбільш наближеною до людини; з нею у людини відбуваються найчастіші відносини з приводу задоволення різноманітних суб’єктивних прав і законних інтересів особи [2, c. 78]. А сам принцип є фундаментальним і передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом.
Римське і грецьке право не знали, що таке адміністративна юстиція, хоча у єгипетських записках періоду греко-римського панування є певні згадки про закони, які передбачали обмеження для індивідів, котрі вчиняли протиправні дії щодо громадян. Яскравим прикладом втручання держави в дії своїх адміністративних органів є функціонування Цензорату, який створили китайські імператори (в часи правління династії Цінь — 221— 206 рр. до н.е.) для перевірки і контролю діяльності багаточисленного чиновництва [1, c. 106].
За часів Середньовіччя правові обмеження європейських абсолютних монархій запроваджувалися внаслідок конфліктів із церквою, повстань знаті, чиї вимоги відображено у Великій хартії вольностей, а також появи германського звичаєвого права, за якого зародилася доктрина, згідно з якою суверен не знаходиться над законом та може бути притягнутий до відповідальності за свої дії. Ці основні принципи знайшли відображення, насамперед, у положеннях про захист майна та особистої свободи і сприяли запровадженню правових механізмів обмеження, особливо за допомогою судів [3, c. 94].
На початку XVIII ст., з розростанням органів влади в державах Європи, було започатковано виконавчі органи, метою яких стало забезпечення відповідальності різних владних органів перед короною (монархом). У 1713 р. королем Карлом XII у рамках шведсько-фінського права було вперше запроваджено посаду омбудсмена, значна частина обов’язків якого полягала у здійсненні нагляду за діяльністю представників влади, недопущенні зловживання ними владою та здійснення протизаконних дій [4, c. 51].
Розвиток ліберальної демократії у ХVIII — XIX століттях сприяв закріпленню в законодавстві цих ідей і створенню підґрунтя для створення у подальшому адміністративної юстиції. У 1722 р. Петром Першим створена прокуратура, якій були надані повноваження загального нагляду і контролю за різними відомствами Російської імперії [1, c. 106].
Посада омбудсмена, яка була створена в Європі з’явилася внаслідок спроб виконавчої влади відстежувати дії власних представників або наводити лад в їх здійсненні; вона не містила жодних елементів розподілу влади, притаманних сучасній адміністративній юстиції. Проте вона засвідчує визанння ще на ранньому етапі потреби мати певний процес перевірки й обмеження реалізації виконавчих повноважнень підлеглими посадовцями, а також потреби гарантувати відповідність їхніх дій законові [5, c. 186].
Сучасні методи досягнення цілей адміністративної юстиції було закладено наприкінці XVIII ст., коли у Франції відбулася революція та було створено Державну Раду, тоді було визнано відмінності між публічним та приватним правом, а також потребу в окремому органі, що здійснював би нагляд за діяльністю влади та впровадженням нею публічного права. Упродовж XIX ст. Державна Рада розвивалась як касаційний суд щодо перегляду дій держави, а також як її дорадчий орган із правових питань. За цей період вона виробила механізми судового перегляду дій органів влади, що й сьогодні залишаються основою системи судового перегляду Франції. Французька модель, що передбачає наявність окремого судового органу, до складу якого входять судді, які мають підготовку в галузі державного управління та права для здійснення перегляду адміністративних дій влади, справила значний вплив на країни Європи та світу [3, c. 95].
У Франції і до 1789 р були адміністративні суди у вигляді Chambre descomptes і Сour des aides. В рамках існуючої в Франції до Великої французької революції інтендантської системи це були залежні від короля суди, в яких посади легально продавалися. Ці суди містили в собі елементи адміністративної юстиції. Очевидно, можна говорити про те, що це не була адміністративна юстиція в сучасному розумінні. Але діалектичний підхід і принцип історизму досліджуваних явищ вимагають досліджувати явище в його історичній динаміці. З цих позицій цілком можливо говорити про зачатки адміністративної юстиції в світі в цілому [6, c. 171].
У 60-х та 70-х роках ХІХ ст. було засновано перші адміністративні суди у Бадені та Прусії, тим самим було створено підґрунтя німецької системи перегляду адміністративних дій. Німецькі теоретики вказали на те, що контролюванню повинна підлягати не тільки законність управління, а і його неупередженість, а тому необхідна незалежна судова ланка, яка застосувала б правозахисні засоби в разі неправомірного й несправедливого здійснення публічної влади [4, c. 51].
Магістр