0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Адміністративна юстиція як необхідний атрибут демократичної та правової держави (ID:681861)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 34
Рік виконання: 2018
Вартість: 400
Купити цю роботу
Зміст
Вступ Розділ І. Становлення та розвиток адміністративної юстиції, її значення для правової держави. Розділ ІІ. Поняття та особливості адміністративної юстиції. Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція в Україні: стан та перспективи розвитку. Висновки Список використаних джерел
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ Показником демократії є наявність адміністративних судів у державі. Адміністративна юстиція зародилася у зв’язку з необхідністю притягнення влади до відповідальності. Інститут адміністративної юстиції є необхідною умовою існування будь-якої правової держави, більш того, саме створення в середині ХІХ ст. у європей-ських країнах адміністративних судів, діяльність яких була спрямована на запобігання та припинення свавілля влади, поліції та публічного правління взагалі, зумовило поступовий перехід від так званої поліцейської держави до сучасної правової — звідси випливає необхідність і закономірність становлення і розвитку адміністративної юстиції. Цей процес своїми коренями сягає в глибо-ку давнину. Екскурс в історію свідчить, що паралельно з розширенням функцій і збільшенням втручання держави в діяльність громадян та їх об’єднань зростає й потреба контролювати, а іноді й обмежувати діяльність представників влади [1, c. 106]. Створення адміністративної юстиції пов’язано з принципом верховенства права. Адже одним з найважливіших напрямків застосування принципу верхо-венства права виступає належне забезпечення його реалізації у сфері виконав¬чої влади. І це цілком зрозуміло, адже саме виконавча гілка державної влади є найбільш наближеною до людини; з нею у людини відбуваються найчастіші відносини з приводу задоволення різноманітних суб’єктивних прав і законних інтересів особи [2, c. 78]. А сам принцип є фундаментальним і передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушен¬ня закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Римське і грецьке право не знали, що таке адміністративна юстиція, хоча у єгипетських записках періоду греко-римського панування є певні згадки про закони, які передбачали обмеження для індивідів, котрі вчиняли протиправ¬ні дії щодо громадян. Яскравим прикладом втручання держави в дії своїх адміністрати¬вних органів є функціонування Цензорату, який створили китай¬ські імператори (в часи правління династії Цінь — 221— 206 рр. до н.е.) для перевірки і контролю діяльності багаточисленного чиновництва [1, c. 106]. За часів Середньовіччя правові обмеження європейських абсолютних монар¬хій запроваджувалися внаслідок конфліктів із церквою, повстань знаті, чиї вимоги відображено у Великій хартії вольностей, а також появи германсь¬кого звичаєвого права, за якого зародилася доктрина, згідно з якою суверен не знаходиться над законом та може бути притягнутий до відповідальності за свої дії. Ці основні принципи знайшли відображення, насамперед, у положеннях про захист майна та особистої свободи і сприяли запровадженню правових механіз-мів обмеження, особливо за допомогою судів [3, c. 94]. На початку XVIII ст., з розростанням органів влади в державах Європи, було започатковано виконавчі органи, метою яких стало забезпечення відповіда-льності різних владних органів перед короною (монархом). У 1713 р. королем Чарльзом XII у рамках шведсько-фінського права було вперше запровадже¬но посаду омбудсмена, значна частина обов’язків якого полягала у здійсненні нагляду за діяльністю представників влади, недопущенні зловживан¬ня ними владою та здійснення протизаконних дій [4, c. 51]. Розвиток ліберальної демократії у ХVIII — XIX століттях сприяв закріплен¬ню в законодавстві цих ідей і створенню підґрунтя для створення у подальшому адміністративної юстиції. У 1722 р. Петром Першим створена прокуратура, якій були надані повноваження загального нагляду і контролю за різними відомствами Російської імперії [1, c. 106]. Сучасні методи досягнення цілей адміністративної юстиції було закладе¬но наприкінці XVIII ст., коли у Франції відбулася революція та було створено Державну Раду, тоді було визнано відмінності між публічним та приватним правом, а також потребу в окремому органі, що здійснював би нагляд за діяльні-стю влади та впровадженням нею публічного права. Упродовж XIX ст. Державна Рада розвивалась як касаційний суд щодо перегляду дій держави, а також як її дорадчий орган із правових питань. За цей період вона виробила механізми судового перегляду дій органів влади, що й сьогодні залишаються основою системи судового перегляду Франції. Французька модель, що передбачає наявність окремого судового органу, до складу якого входять судді, які мають підготовку в галузі державного управління та права для здійснення перегляду адміністративних дій влади, справила значний вплив на країни Європи та світу [3, c. 95]. У результаті цього у 60-х та 70-х роках ХІХ ст. було засновано перші адміністратив¬ні суди у Бадені та Прусії, тим самим було створено підґрунтя німецької системи перегляду адміністративних дій. Німецькі теоретики вказали на те, що контролюванню повинна підлягати не тільки законність управління, а і його неупередженість, а тому необхідна незалежна судова ланка, яка застосува-ла б правозахисні засоби в разі неправомірного й несправедливого здійснення публічної влади [4, c. 51]. У той самий період перегляд адміністративних дій органів влади здійсню-ється і в Англії та США, але не адміністративними судами, а судами загальної юрисдикції [1, c. 107]. Завершальним етапом розвитку адміністративної юстиції у Європі стало створення в другій половині минулого століття Європейського Союзу (ЄС) та Європейського суду справедливості, а також прийняття Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. У результаті країни ЄС отримали міцну правову базу адміністративної юстиції та дедалі більший обсяг судової практики, що складається з рішень Європейського суду справедливості стосовно держав − членів ЄС. Починаючи з 1971 р. Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) було прийнято низку рішень у справах, пов’язаних із тлумачен-ням п. 1 ст. 6 Конвенції при її застосуванні до адміністративних рішень країн, що підписали Конвенцію, тим самим відкривши цілком нову сферу впливу ЄСПЛ на дії органів державної влади цих країн. На сьогоднішній день судова практика Європейського суду справедливості та ЄСПЛ впливає на адміністративну юстицію України [4, c. 51].