Зразок роботи
РОЗДІЛ I.
ОСНОВНІ ЕТАПИ АНГЛІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ХVII СТ. ТА ЇХ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ
Королівська влада в Англії вже до початку XVII ст. стала оплотом відживши себе феодально-абсолютистських порядків, а економічно і соці-ально зміцнівша буржуазія і нове дворянство прагнули самостійно спрямовувати політику уряду в своїх інтересах. У нижній палаті парламенту вони знайшли готове політичне знаряддя для здійснення своїх цілей. Боротьба між короною і парламентом, що почалася ще при Єлизаветі I, призвела при Карлі I до розпуску парламенту (1629 р.), а в 1640 р.— до буржуазної революції, яка отримала назву "Великий заколот". Історію англійської буржуазної революції прийнято ділити на чотири етапи:
• конституційний етап (1640 — 1642 рр.);
• перша громадянська війна (1642 — 1646 рр.);
• боротьба за поглиблення демократичного змісту революції і друга громадянська війна (1646 — 1649 рр.);
• індепендентська республіка (1649 — 1653 рр.) [1, c. 103].
Кожен із цих етапів є надзвичайно важливим не тільки для історії Англії, але й для усієї світової історії. В даному випадку, нас буде цікавити саме політико-правовий зміст даних етапів, тобто сукупність всіх документів, прийнятих під час революції, які сприяли розвитку Англійської держави і розвитку інших країн.
Напередодні і в ході революції визначилися два табори, що представляли протилежні політичні та релігійні концепції, а також різні соціальні інтереси. Представники "старого", феодального дворянства і англіканського духовенства були опорою абсолютизму і відстоювали збереження колишніх феодальних порядків і англіканської церкви. Табір опозиційного режиму об'єднував нове дворянство і буржуазію під загальною назвою "пуритани". Противники абсолютизму в Англії виступали за буржуазні перетворення під прапором "очищення" англіканської церкви, завершення реформації і створення нової церкви, незалежної від королівської влади. Релігійна оболонка соціально-політичних вимог буржуазії, багато з яких мали чисто світський характер, багато в чому пояснювалася особливою роллю англіканскої церкви у захисті основ абсолютизму і в придушенні опозиції церковно-бюрократичним апаратом.
Разом з тим революційний табір не був єдиним ні в соціальному, ні в релігійному відношенні. У ході революції в таборі пуритан остаточно визначилися три головних течії: пресвітеріан, індепендентів і левеллерів. Пресвітерианський рух, який об'єднував велику буржуазію і верхівку джентрі, становив праве крило революції. Їх максимальною вимогою було обмеження королівського свавілля і встановлення конституційної монархії з сильною владою короля. Релігійно-політична програма пресвітеріан передбачала очищення церкви від пережитків католицизму, її реформу по шотландському зразку та затвердження на чолі церковно-адміністративних округів пресвітерів з найбільш впливових громадян.
Індепенденти, політичним лідером яких, став О. Кромвель, були в основному представниками среднього і дрібного дворянства, середніх верств міської буржуазії. Вони домагалися, як мінімум, встановлення обмеженої, конституційної монархії. Їхня програма передбачала також визнання і проголошення невід'ємних прав і свобод підданих, насамперед свободи совісті (для протестантів) і свободи слова. Індепенденти висували ідею скасування централізованої церкви і створення незалежних від адміністративного апарату місцевих релігійних громад. Індепендентська течія була найстрокатішою і неоднорідною за складом.
У ході революції з індепендентської течії виділились так звані левеллери, які стали користуватися найбільшою підтримкою серед ремісників і християн. У своєму маніфесті "Народна угода" (1647 р.) левеллери висунули ідеї народного суверенітету, загальної рівності, вимагали проголошення республіки, встановлення загального чоловічого виборчого права, повернення обгороджених земель в руки громад, реформи складної і громіздкої системи "загального права".
Найбільш радикальну частину левеллерів склали дигери, що представляли біднішеселянство і пролетарські елементи міста і села. Вони виступили з вимогою знищення приватної власності на землю і предмети споживання. Соціально-політичні погляди дигерів були різновидом селянського утопічного комунізму[2,c.5].
Одним з ідейних лідерів левеллерів був Джон Лільберн (1613, 1614 або 1618-1657 рр.). У численних памфлетах, петиціях, проектах і листах він посилався на "боже слово", розум і природне право[3,c. 144].
Англійська революція розвивалася у вигляді традиційного протистояння короля і парламенту. Істотна частина державно-правової програми революції була підготовлена парламентською опозицією ще в 20-х рр. XVII ст., по мірі загострення економічної і політичної кризи абсолютизму. У Петиції про право 1628 р. було сформульовано ряд вимог, наділених в стару феодальну форму, але вже мали новий, буржуазний зміст.
Томсинов В. А. у своїй статті стверджував, що зміст Петиції показує, що парламентарії були стурбовані не стільки створенням нових правових установлень, скільки викорінюванням порушень старих. Посилаючись на Велику Хартію Вільностей і статути, видані в часи королів Едуарда I і Едуарда III, вони просили короля Карла I про те, щоб «надалі жодна людина не була примушена сплачувати які-небудь дарунки, позики, пожертвування, податки тощо без загальної згоди (вираженого за допомогою Акта Парламенту), і щоб ніхто не був призваний до відповіді , чи приведений до присяги, чи примушений до служби, ув’язнений дов'язниці, чи іншим способом стиснутий чи стурбований у зв'язку з усім цим чи за відмовлення від цього. І щоб жодна вільна людина жодним з вищезгаданих способів не була ув’язнена до в'язницічи затримана» .Крім того, парламентарії просили Його Величність не обтяжувати населення постоями солдатів і матросів, а також вилучити надані їм у мирний час деяким обличчям, призначеним комісарами, повноваження для суду по військових законах над солдатами і матросами, що зробили ті чи інші злочини[4, c. 73].
Магістр