Зразок роботи
У жовтні 1917 року відбувся більшовицький переворот, який зруйнував Російську імперію але зберіг ідею російського імперського панування, котра реалізовувалась під час більшовицької окупації України на початку 1920-х рр. За роки існування УНР та Української Держави, навіть у часи воєнного загострен¬ня, селяни не знали, що таке масовий голод. Він здійснився восени 1921 р., коли радянська влада остаточно захопила владу в Україні. Настали роки «братнього» розподілу смерті.
Голодомор 1932 – 1933 років є одним із найжорстокіших злодіянь росій-ського комуністичного режиму проти української нації. Це була спланована проти українців акція, яка мала ліквідувати основу української нації і національ¬ного відродження, зруйнувати мрії про незалежність, унеможливити протистояння радянській владі [1, c. 105].
Перш ніж досліджувати причини цієї страшної трагедії, необхідно розгляну¬ти цю подію в історичному контексті. Українська Радянська Соціалісти¬чна Республіка була створена в 1919 р. і включала території на схід до річки Дніпро. Незабаром після цього з метою зміцнення радянської влади в усіх регіонах СРСР, у тому числі й в Україні, запанував воєнний комунізм. Україн¬ські селяни були змушені постачати Червоній армії зерно та інші сільсь-когосподарські продукти, щоб підтримати армію проти білих у громадянській війні. Усі так звані «капіталістичні елементи» економіки, такі як ринок, приват-ні підприємства та валюта, були скасовані. Ця радикальна політика разом із громадянською війною залишила українську економіку, яка вже була спустоше-на Першою світовою війною, у руїнах. Виробництво зерна впало до 25% довоєн¬ного рівня. Безпосереднім наслідком став радянський голод 1921 року, який змусив радянських лідерів прийняти нову економічну політику (НЕП). НЕП трохи полегшив тяжке становище села, замінивши тверді продовольчі збори податком [2, c. 207].
Наприкінці 1920-х років, коли внутрішня ситуація в СРСР була відносно стабілізована, Й. Сталін запровадив загальнонаціональну індустріалізацію та колективізацію. Серед іншого, Україна була головним об’єктом індустріаліза¬ції, і Сталін вимагав, щоб 20 % інвестицій йшло в Україну. Запорізький металургій-ний завод, Азовська і Дніпровська гідроелектростанції увійшли до дванадцяти великих підприємств, побудованих в Україні. З іншого боку, колективі¬зація мала бути завершена створенням колгоспів або колективних ферм. Ці господарства повинні були колективізувати всі індивідуальні господар¬ства, включаючи всі землі, знаряддя праці та надлишки зерна, щоб підвищити ефективність і компенсувати брак худоби. Однак ці плани, спрямо¬вані на те, щоб не відставати від Заходу, мали серйозні протилежні результати, які були катастрофічними [2, c. 207 - 208].
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадян¬ської війни та придушення української революції, охопив значну части¬ну України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одесь¬ку губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки Світової та громадянської воїн, але найголов-нішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України [3, c. 18].
У квітні 1930 р. було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи повинні були здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економіч-ної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільши¬ти обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивува¬ло селян відмовлятися від праці на землі, і породило масовий неконтрольо¬ваний переїзд до міст. На тлі цього продовольче становище україн-ських сіл ставало дедалі важчим. У результаті хлібозаготівель з урожаю 1931 р., що затяглися до весни 1932 р., в певних сільських районах УСРР почався голод, унаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до дозрівання урожаю 1932 року.
З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян активізовувався селянський рух опору. Піднімалися масові селянські повстання, які об’єднували до двох тисяч людей. Натовпи селян ліквідовували місцеві органи влади, внаслідок чого партійці й комсомольці втікали. Прикладом таких ситуацій, а також методів боротьби Радянської влади із селянами, слугують документально зафіксовані події в селах Уствиця та Федунка на Полтавщині [4, c. 150].
Таким чином, можна визначити дві основні передумови виникнення Голомору 1932 – 1933 років. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.
Голод 1932 - 1933 років охопив спочатку місто Умань, проте згодом масштаб¬на трагедія охопила значну частину Запорізької, Донецької, Катерино-славської, Миколаївської, Одеської губерній, а невдовзі голод поширився на всі області УРСР і райони Молдавської АСРР. Переважно українські селяни стали жертвами Голодомору 1932 – 1933 рр. Проте, порівнюючи цей голод, з першим голодом, можна стверджувати, що його спричинили, насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалеж-них від держави селян-підприємців [5, c. 67].
На думку значної кількості науковців, основною причиною голоду 1932 –1933 рр. на українських землях була конфіскація представниками радянської влади в селянства продуктів харчування, зокрема зерна. Таке вилучення здійснювалося на основі надмірних хлібозаготівельних планів, за встановлення яких були відповідальні вищі партійні органи. Хлібозаготівельна кампанія характери¬зувалася жорстокими психологічними і фізичними знущаннями, репресіями над селянством. Так, у липні 1932 р. московський центр затвердив визначені в Харкові розміри хлібопоставок з урожаю у 356 млн пудів. Звичайно, більшість колгоспів встановленого плану не виконали. Політика роз-куркулення і примусової колективізації сприяли ускладненню ситуації на селі, оскільки внаслідок цього обсяги хлібозаготівель збільшувалися, усталена система землеробства поступово руйнувалася. Варто зазначити, що радянська влада мала велику кількість запасів зерна в резервах і експортувала його за кордон під час здійснення акту геноциду українського народу. Водночас виїзд громадян за межі Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – УРСР) суворо заборонявся, і тим самим тоталітарна влада створила для народу несумісні із життям умови [5, c. 66 - 67].
Магістр