Зразок роботи
І. Конституційне право на відпочинок.
1.1.Поняття та види відпусток.
Час відпочинку — це встановлений законодавством час, протягом якого працівники є вільними від виконання покладених на них трудових обов’язків і який вони можуть використовувати за своїм розсудом. Відповідно до Конституції України в статті 45 зазначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку а також щорічної відпустки,встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Важливо те, що як максимальна тривалість робочого часу, так і мінімальна тривалість відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові і неробочі дні, а також інші умови здійснення права на відпочинок визначаються законом.
Тобто, ніяким керівникам, підприємцям та іншим фізичним і юридичним особам не надано права регулювати ці питання.
Законодавством передбачені такі види відпочинку:
1) перерви протягом робочого дня ( для відпочинку і харчування);
2) щоденний відпочинок ( перерви між робочими днями та змінами);
3) щотижневі дні відпочинку ( вихідні дні);
4) святкові та неробочі дні;
5) відпустки.
Відповідно до статті 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Вона не включається в робочий час, а також працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд.
Закон передбачає, що така перерва для відпочинку та харчування повинна надаватись,як правило, через чотири години після початку роботи.
Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безперервно на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви — до двох годин. Мінімум її визначається самим підприємством. На практиці тривалість перерви коливається в межах від 30 хвилин до 1 години.
На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу.
У цьому випадку роботодавцем за погодженням з профкомом визначається перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі.
Законодавством встановлені інші види перерв для працівників протягом робочого дня: для годування дитини віком до 1,5 року, для обігрівання — тим, хто в холодну пору року працює на відкритому повітрі або в закритих нетоплених приміщеннях, перерви для відпочинку працівникам, які працюють на вантажно-розвантажувальних роботах, перерви на роботах зі шкідливими умовами праці. Вони не є часом відпочинку та надаються як компенсації за умови праці або іншим призначенням і включається до робочого часу.
Щоденний відпочинок як самостійний вид часу відпочинку спеціального закріплення в законодавстві не отримав. Він визначається, виходячи з тривалості робочого дня — весь час поза межами робочого часу протягом доби є часом щоденного відпочинку.
До щоденного відпочинку включають також і перерви між змінами. Тривалість такої перерви має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи у попередній зміні разом з перервою для відпочинку і харчування ( ст. 59 КЗпП).
Магістр