Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Актуальність дослідження сутності та особливостей державного устрою як форми організації політичної влади зумовлена тими нагальними проблемами, що виникли в процесі розбудови незалежної Української держави, зокрема в ході організації влади на чітко окресленій території, що стала національним здобутком українського народу.
Практика українського державотворення свідчить, що конституційно закріплена унітарність державного устрою України потребує збереження, подальшого вдосконалення існуючого державного устрою і конкретизації перспектив його розвитку з метою подолання проявів сепаратизму в ряді регіонів України, зокрема Закарпатті, Криму і Донбасі, гармонізації міжетнічних і міжконфесійних відносин, вдосконалення функціонування всіх гілок державної влади і в цілому механізму держави як організаційно-політичної основи державного устрою України. Це має сприяти формуванню в Україні єдиної політичної нації, що складається з титульного етносу та інших етнічних груп, які проживають на території Української держави, оптимізації відносин між центром і регіонами, розвитку місцевого самоврядування, вдосконаленню функціонування різних видів автономій, зрештою становленню інститутів громадянського суспільства.
Проблема державного устрою належить до загальнонаукових проблем політичних, конституційно-правових інститутів, які є визначальними для політичної системи держави. Тому державний устрій України є визначальним для конституційної системи сучасної Української держави.
Мета та завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб виявити загальні закономірності, тенденції, особливості реформування і модернізації державного ладу та державного устрою України.
З огляду на мету поставлено такі завдання:
визначити та систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до проблеми вдосконалення державного устрою України;
простежити еволюцію політичної думки про державний устрій, визначивши при цьому критерії диференціації поняття форми правління;
визначити феномен державного устрою і дати його сучасне політологічне тлумачення на основі нових підходів до розуміння держави;
дати інтерпретацію типу і характеру державного устрою України; окреслити його сучасну модель;
здійснити порівняльно-політологічний аналіз типів державного устрою з метою визначення оптимального варіанту для України;
проаналізувати досвід організації державного устрою українських державних утворень 1917-1921 років та в радянську добу для виявлення його концептуальних засад і основних чинників;
визначити основні гарантії сучасного державного устрою України.
Об’єктом дослідження є процес розвитку і вдосконалення державного устрою України в умовах становлення правової демократичної соціальної держави, всебічного реформування суспільства та нових геополітичних реалій.
Предметом дослідження виступає політичний інститут державного устрою: його сутність, види, функції, характеристики.
Методи дослідження. В роботі використані загальнонаукові методи: опис, спостереження, порівняння, логічний аналіз і синтез, сис¬темність.
РОЗДІЛ І МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
1.1. Характеристика поняття державного устрою
Форма держави – це спосіб устрою державної влади, при якому державна територія поділяється на складові частини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних аспектах, тобто це поділ країни на певні складові та розподіл влади між нею та цими складовими.
Ще в середині ХХ ст. науковцями обговорювалося переважно доктринальне поняття форми держави. У спеціальній літературі того часу дискусія велася переважно в теоретичному аспекті, приділяючи мало уваги аналізу конкретних конституційних норм.
Термін «форма держави» в конституціях спершу не вживався, а згодом використовувався, окреслюючи лише форму правління. На сьогодні ситуація змінилася радикально. З’явилися конституції, в яких дане поняття трактується більш широко. Статті багатьох конституцій містять до певної міри «синтезовані» формулювання, що стосуються форми держави загалом. Конституція Франції 1958 р. проголошує, що держава є «неподільною, світською, соціальною, демократичною республікою» (ст. 2). Основний закон Федеральної республіки Німеччина 1949 р. встановлює, що республіка – демократична і соціальна федеративна держава (ст. 29). Конституція Еквадору 1987 р. характеризує державу як суверенну, незалежну, демократичну і унітарну. Її правління – республіканське, президентське, засноване на виборах, представницьке, відповідальне і альтернативне (ст. 1).
Таким чином, традиційні визначення форми держави, засновані на вказівках на форму правління, форму державно-територіального устрою і державного режиму виявляються недостатніми.
Комплексні формулювання містять конституції країн соціалізму і постсоціалістичних держав. Щоправда, акцент робиться перш за все не на форму, а на власне розуміння соціального характеру держави. У конституціях молодих демократій ці ідеологічні формулювання відсутні, а питанням форми держави приділена значна увага. Конституція Румунії
1991 р. встановлює унітарну, неподільну, правову, соціальну і демократичну державу (ст. 1), Конституція Казахстану – демократичну, правову, світську, соціальну державу, унітарну республіку з президентською формою правління.
У зазначених вище та багатьох інших основних законах мова йде не про якийсь один з трьох елементів форми держави, а про два-три з них або про форму загалом. Все це дає підстави зробити висновок, що конституційне регулювання форми держави, яке раніше було відсутнє, здійснюється неповно або розрізнено, поступово призводить до появи особливого конституційно-правового інституту. Форма держави стає не тільки теоретичним поняттям, яке склалося на базі узагальнення політичної практики, але і комплексним конституційно-правовим інститутом – системою внутрішньо узгоджених норм, що регулюють даний феномен в його правових взаємозв’язках [25, с. 254].
Магістр