Конституція Пилипа Орлика та її законотворче значення для України (ID:733161)

ВСТУП Актуальність дослідження. Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція є джерелом права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвитку, встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності як держави, так і суспільства, констатує правовий статус особистості. Пилип Орлик є автором першої української конституції «Пакти та конституції законів та вольностей Війська Запорозького...» (1710), яка являється історичною пам'яткою України початку XVIII століття. Правова спадщина України – одна з найбагатших у світі, головним надбанням якої є перша Конституція серед усіх відомих людству. Оформлення договору між народом та гетьманом у Конституцію виношувалося в тогочасному українському суспільстві не одне десятиліття. Причиною цього були досить банальні події, як на наш час, проте аналізуючи їх, ми зможемо дати відповідь не тільки на проблематичні питання створення Конституції гетьмана Пилипа Орлика, але й провести паралелі із ситуацією напередодні прийняття Конституції України у 1996 році та по теперішній час. Незважаючи на те, що пройшов доволі значний час, «Конституція Пилипа Орлика» має неабияку актуальність у наші часи, адже це дуже важливий правовий, історичний і політичний акт, який дає нам змогу зрозуміти, як славетний Пилип Орлик бачив нашу державу у ті часи. В історії України діяльність Пилипа Орлика оцінюється по-різному. Його вважали романтичним героєм типу Дон Кіхота, який протягом усього життя був вірний своїм ідеалам, перенісши всі випробування долі, боровся за ідею і мав фантастичний оптимізм та високі моральні якості. І сьогодні його мрія нарешті знайшла втілення. Українська незалежна держава стала реальністю. Об’єкт дослідження: документ «Пакти та конституції законів та вільностей Війська Запорозького», який вже в наші дні отримав назву «Конституція Пилипа Орлика». Предмет дослідження. Визначення ролі Конституції Пилипа Орлика в розвитку суспільно-політичної думки України XVIII століття та її вплив на Мета дослідження. Дослідити історичні умови прийняття Конституції Пилипа Орлика та, відповідно, проаналізувати її законотворче значення для сучасної України. Завдання дослідження:  проаналізувати загальну характеристику та зміст Конституції Пилипа Орлика;  визначити значення Конституції Пилипа Орлика в історичному і законотворчому житті України  дослідити вплив Конституції Пилипа Орлика для утвердження демократичних засад у сучасному державотворенні України;  з’ясувати політико-правові ідеї Конституції Пилипа Орлика і сучасної української Конституції.   РОЗДІЛ І ЗМІСТ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 РОКУ П’ятого квітня 1710 року на загальній козацькій раді поблизу Бендер під головуванням кошового отамана К. Гордієнка відбулися вибори гетьмана Війська Запорозького. На раді «всі, цілком одностайно, разом із старшинами та урядниками, що були послані від Війська Запорозького, розташованого на Січі, з давнім звичаєм і за стародавніми законами обрали вільним голосуванням на гетьманство пана Пилипа Орлика, гідного гетьманської посади». Одночасно були проголошені і прийняті «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького»1, що пізніше дістали назву Конституції Пилипа Орлика, Козацьку Конституцію 10 квітня підтвердив як «покровитель і протектор» України шведський король Карл ХІІ. Конституція мала своєрідну форму: її норми зафіксовані у вигляді договору між гетьманом і козацькою старшиною та запорожцями, що було характерним для західної традиції і що підтверджує її демократичний характер2. Ми, старшина і кошовий отаман з Військом Запорозьким, було сказано в Конституції, «уклали угоду з паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом, і ухвалили, щоб не тільки його Ясновельможність... стежив за виконаннями пактів і конституцій, викладених нижче по пунктах і підтверджених його присягою, але щоб цього незмінно дотримувалися також і наступні Гетьмани Війська Запорозького». Конституція складалася з преамбули і 16 пунктів, де були сформульовані основні принципи побудови вільної, незалежної держави. Вона мала демократичний характер і втілювала в собі республіканську ідею. Текст Конституції був написаний латинською і руською мовами. Складні реалії політичного життя в Україні і навколо неї призвели до того, що Конституція Пилипа Орлика діяла лише на Правобережній Україні і тільки до 1714 року. У преамбулі Конституції було стисло викладено історію народу Руського (українського) і Війська Запорозького. Автори даної Конституції відтворювали політичний міф, згідно з яким «народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським» став засновником Київської держави і першим ніж князь Володимир Святославич християнство прийняв Каган «хозарів-козаків». Тим самим закладався історичний пріоритет української держави, де першість належала козацтву. Даний висновок ставав «підґрунтям ідеї окремішності руського — малоросійського — українського народу та його природного права на власну державу» [6, с. 21]. Отже, основний зміст Конституції полягав в наступному: 1) Україна з обох частин Дніпра має бути звільнена від чужоземного панування; 2) Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі; 3) Українські кордони вічні і недоторканні; 4) Україна перебуває під протекторатом Швеції; 5) Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством. Розділи Конституції визначали політичні, економічні, соціальні, релігійні та правові відносини. Коротка характеристика: І. (розділ, далі цифрами) розглянуто питання віри, заявлено про православ’я як панівну релігію в державі. Конституція підкреслювала, що в державі мала бути навічно утверджена єдина християнська віра [3, с. 97]. Так, у пункті першому мова йшла про «Віру Православного Східного Обряду» як державну релігію, а також про відновлення автокефалії української церкви при формальному підпорядкуванні Константинопольському патріархові. ІІ. Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів. Передбачалось та гарантувалось непорушність кордонів України. Цей пункт ставив проблему національного суверенітету. Тут визначалися кордони Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборівського мирного договору 1649 року з Річчю Посполитою і були визнані за правління Богдана Хмельницького. Гетьман повинен був забезпечити недоторканність і непорушність кордонів і оберігати територіальну цілісність країни, а також домагатися справедливого «відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні збройною силою» [3, с. 98]. ІІІ. Підтвердження традиційного союзу із Кримським ханством. Це з одного боку гарантувало безпеку а з іншого – сприяло веденню активної торгівлі та отриманню прибутків. IV. Гарантії повернення козакам їхніх традиційних територій у Придніпров’ї та ряду привілей. Так, лише Військо Запорізьке мало право «володіти і користуватися всіма річками, потоками та угіддями в дикім полі по Очаків [3, с. 100]. V. Закріплення принципів діяльності органів державної влади, Полковники й сотники обиралися демократично – вільними голосами козаків чи сотні. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, які обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради – своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків по одній заслуженій особі від кожного. Відповідні розділи (IV, V) були присвячені захисту інтересів Війська Запорозького. Стверджувалося, наприклад, повернення у володіння Війська Запорозького «міста Терехтемирова з усіма прилеглими землями і з переправою, що є тут же, через Дніпро», Переволочної, річки Ворскли з млинами, що знаходяться у Полтавському полку, а також Кодацької фортеці з усіма прилеглими землями, та необхідність зруйнування московських укріплень і фортець, збудованих на Запоріжжі. VІ. Передумови створення Генерального суду, який мав розглядати справи щодо скарг на гетьмана, полковників, генеральну старшину, знатних товаришів та інших урядовців [3, с. 105]. Тобто створення незалежної судової влади, яка повинна вирішувати кримінальні та цивільні справи. VІІ. Визначення права Генеральної старшини доповідати гетьманові про стан доручених їм справ. Тут передбачено підзвітність Генеральної старшини гетьману України. VІІІ. Правовий статус Генеральних і Полкових скарбників. Дана норма обмежувала владу гетьмана у сфері фінансової системи. Так, гетьман не міг використовувати у власних потребах кошти військової скарбниці. ІХ. Даний розділ забовязував гетьмана дбати про народ та гарантувати вільне обрання на всі державні посади. Заборонялося безоплатно використовувати працю ремісників а вибори старшини проводилися у вільному голосуванні. Х. Проголошення звільнення від податків усіх козацьких сімей та їх господарів. Закріплення соціально-правового захисту вдів, жінок та дітей, чоловіки та батьки яких перебували у воєних походах. ХІ. Умови проведення після війни ревізій всіх публічних і приватних володінь [9, с. 98]. ХІІ. Затвердження прав і привілеїв міст України. Проголошення місцевого самоврядування, яке базувалося на магдебурзькому праві. ХІІІ. Захист простих селян від обов’язку надавати підводи, в супровід, вшановувати дарами старшин, військових посадовців [3, с. 116]. ХІV. Скасування податку на утримання «гетьманської лейбгвардії»; норма, присвячена фінансуванню війська. ХV. Закріплення порядку стягнення ринкового податку. Регулювання економічної сфери. І все ж центральне місце за значенням посідає шостий пункт Конституції, де були закладені принципи управління та діяльності органів державної влади. Пилип Орлик будував тут схему державного управління, ґрунтуючись на розмежуванні повноважень між передбаченими в Конституції органами державної влади і одночасному об’єднанні усіх гілок влади в єдиний державний механізм [10, с. 207]. Вищу сходинку у цьому механізмі займає колегіальний представницький орган. Якщо в незалежних державах, сказано в Конституції, дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку, «а саме — і під час війни, і в умовах миру збирати приватні й публічні ради, обмірковуючи спільне благо батьківщини, на яких і незалежні володарі у присутності його Величності не відмовлялися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації не дотримуватися такого ж прекрасного порядку?» І тому Конституція вважає, що найважливіші питання державного та суспільного життя повинні вирішуватися на Генеральних Радах і неодноразово наголошує на їх законодавчих функціях. З цією метою були передбачені «три Генеральні Ради, які щороку збиратимуться у Гетьманській Резиденції». Перша – на свято Різдва Христового, друга – на свято Великодня, третя – на Покрову Найблагословеннішої Богорівної, тобто взимку, весною і восени [6. с. 11]. На Генеральних Радах був присутнім широкий загал представників різного рангу.