Загальна та Особлива частини кримінального права, їх значення та взаємозвʼязок (ID:782549)

Кримінальне право, як самостійна галузь сучасного українського права і законодавства характеризується наявністю власної структури, однією з найбільших елементів якої виступає Загальна частина. Загальна частина кримінального права є однією із фундаментальних категорій кримінально-правової науки. У філософській літе¬ратурі дане явище розуміють як логічно оформлену думку про об'єкт чи процес у єдності їх суттєвих ознак та значення. Таку ж роль відіграє у кримінальному праві і поняття Загальної частини [1, с. 13]. Варто зазначити, що, не дивлячись на відносну стабільність, Загальна частина кримінального права постійно розвивається, збагачуючись на основі теоретичних робіт науковців-криміналістів. Вивчення Загальної частини кримінального права передбачає розкриття соціального смислу (соціальної обумовленості) і конкретного юридичного змісту положень, котрі містяться в ній, внутрішньої логіки і взаємозв’язку кримінально-правових норм й інститутів, опанування методами юридичного аналізу і тлумачення змісту відповідних норм, а також практики їх застосування. Загальна частина кримінального права містить загальні засади, що регулюють боротьбу держави із суспільно небезпечними явищами — злочинами. Отже, норми Загальної частини визначають загальний напрямок каральної політики держави [2, с. 13]. Загальні положення, котрі сформульовані у Загальній частині, конкретизуються в нормах Особливої частини. Застосування норм Особливої частини на практиці неможливе без врахування положень Загальної частини. Інститути Загальної частини виступають ніби в ролі так званої «кримінально-правової матриці»: вони мають значення фундаментальних положень, котрі визначають всю систему кримінального права і, по суті, структуру та коло інститутів його Особливої частини, та перелік діянь, що входять до них та визнаються кримінальними правопорушеннями. Інакше кажучи, норми Загальної частини акумулюють у собі кримінально-правові положення універсального характеру, що делегують властивості інститутам Особливої частини, аби орієнтувати тим самим законодавця на оптимально допустимий обсяг і зміст складів кримінальних правопорушень, видів та розмірів покарань, що дають змогу правозастосувачеві розв'язувати завдання боротьби із злочинністю. На думку Корабель М. Г., «Особлива частина — це логічне продовження Загальної частини із відповідним розкриттям юридичної природи і характерних елементів кожного складу кримінального правопорушення» [3, с. 105]. На думку Бабаніна В. В., «норми Особливої частини будуються на нормах Загальної частини» [4, с. 163].