Зразок роботи
РОЗДІЛ І. Правові засади діяльності релігійних організацій
1.1 Загальна характеристика релігійних організацій як суб’єктів цивільного права
Термін «релігійна організація» – це збірне поняття, оскільки він об’єднує різні за функціональністю здійснення релігійної діяльності організації.
Закон закріплює лише виключний перелік видів релігійних організацій і відносить до них: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, які наділяються правами юридичних осіб, а також релігійні об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій, але не визнаються юридичними особами (ст. 7).
Таким чином, релігійні об’єднання (Українська Православна Церква в юрисдикції Московського Патріархату (далі – УПЦ МП), Українська Православна Церква Київського Патріархату (далі – УПЦ КП), Українська Автокефальна Православна Церква (далі – УАПЦ), Українська Греко-католицька Церква (далі – УГКЦ) та інші, що діють на території України) не є суб’єктами цивільного права, вони представлені своїми центрами або управліннями.
В правовому значенні релігійні об’єднання (церкви) – це управлінська система, яка об’єднує релігійні організації, причому як ті, що мають статус юридичної особи, так і ті, що його не мають (наприклад, окремі релігійні громади), має свій склад і устрій, систему права – канонічне право, органи церковного управління, судові органи (церковний суд) тощо. Однак, ураховуючи те, що релігійні об’єднання потребують вирішення різних питань, зокрема і в ци- вільному обороті, до участі в якому допускаються тільки ті організації, які є юридичними особами, органам управління релігійних об’єднань – управлінням (центрам) надається статус юридичних осіб і саме вони стають суб’єктами цивільного права. Таким чином, законодавець знаходить релігійним об’єднанням для участі у цивільних відносинах заміну, застосувавши відому цивільному законодавству модель представництва.
Аналіз чинного законодавства, а також статутів релігійних організацій свідчить про те, що релігійні організації – це непідприємницькі юридичні особи, яким притаманна загальна мета створення – спільне задоволення релігійних потреб громадян чи сприяння цьому. При цьому релігійні громади формуються на засадах добровільності вступу до них учасників і нематеріального інтересу з боку останніх, а звідси мають ознаки непідприєм-ницького товариства.
Монастирі і релігійні братства, якщо вони утворюються у такому ж порядку, що й релігійні громади, з реєстрацією їх статутів (положень), також мають ознаки непідприємницького товариства. Проте якщо вони будуть засновуватися релігійними управліннями або центрами, то як і місіонерське товариство, вони будуть мати ознаки і непідприємницького товариства, і установи. Релігійні управління (центри) та духовні навчальні заклади мають ознаки установи. Вищезазначене засвідчує, що релігійну організацію не можна підвести під жодну з організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, яка закріплена на рівні Цивільного кодексу України [2].
Юридичні особи можуть створюватися відповідно до чинного законодавства і в інших формах, встановлених законом (ч. 1 ст. 83 ЦКУ), для релігійних організацій цей шлях є непридатним, оскільки спеціальним законодавством таких організаційно-правових форм не передбачено.
Релігійні організації, за винятком релігійних об’єднань та окремих релігійних громад – це самостійний функціональний вид непідприємницьких організацій – юридичних осіб, як, наприклад, і громадські організації, хоча вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність з метою виконання своїх статутних завдань для досягнення певних цілей.
