Зразок роботи
Актуальність теми дослідження: активний розвиток суспільних відносин а також конституційне закріплення нових правових основ демократичної країни зумовило необхідність в докорінному перегляді правового статусу осіб, які можуть здійснювати представницькі функції в суді.
Стаття 59 Конституції України закріпила можливість кожного мати право на професійну правничу допомогу і самостійно обирати захисника.
У цивільному судочинстві правова допомога, гарантована Конституцією України, реалізовується у формі представництва. Тобто інститут представництва у цивільному процесі виступає одним із засобів реалізації права на судовий захист.
Зрозуміло, не всі громадяни мають достатню юридичну підготовку та володіють достатніми знаннями у галузі права для того, щоб кваліфіковано вести свої справи в судах та інших органах. Саме для цього й існує інститут представництва. Цивільне процесуальне представництво – це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. За ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) громадянам надане право вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи ж юридичних осіб у суді мають вести їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням.
Існування у цивільному процесуальному праві такого інституту представництва обумовлене певними обставинами: необхідністю забезпечення засад змагальності судочинства при розгляді цивільних справ, у яких беруть участь особи, які не мають повної цивільної дієздатності, визнані недієздатними або дієздатність яких обмежена; бажанням заінтересованих осіб отримати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав у суді; неможливістю юридичних осіб,
очолюваних колегіальними органами (наприклад, правліннями), безпосередньо брати участь в розгляді справи та ін.
Об’єкт дослідження: законодавство України, зокрема та частина, яка регламентує цивільно-правові відносини у сфері представництва.
Предмет дослідження: представництво в суді.
Методи дослідження: сучасні загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: порівняльний, структурно-функціональний, історичний, логічний та інші.
Основні завдання:
розкрити поняття, ознаки та сферу застосування представництва;
з’ясувати відмінність представництва у процесуальному та матеріальному праві;
проаналізувати суб’єкти представництва;
розглянути особливості правового регулювання законного представництва;
розкрити особливості договірного представництва;
проаналізувати процесуальні повноваження, які покладаються на представників та їх підтвердження.
Джерела дослідження: Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Волкова Н. В., Зейкан Я. П., Ігнатенко В. В., Шпак М. В., Карпенко Р. В., Чванкін. С. А., Ханик-Посполітак Р. Ю., Мороз В. О., Рябошапка К. В., Резворович К. Р. та інші.
Структура: курсова робота складається із вступу, змісту, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Робота займає 35 сторінок.
