Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні (ID:856254)

ВСТУП Актуальність дослідження. Україна є лише однією із близько 190 країн світу, з якими вона підтримує більш чи менш тісні зв'язки. Щорічно кілька мільйонів громадян України у приватних, комерційних чи службових справах відвідують інші країни чи тимчасово проживають на їх території. Тому ставлення в Україні до іноземців певним чином впливає на ставлення інших країн як до українських громадян, так і до України як держави. І навпаки, ставлення до громадян України в інших країнах може інспірувати відповідні зміни у законодавстві України щодо статусу іноземців. . . . РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА 1.1 Інститут громадянства Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його зміст насамперед виявляється в інституті громадянства, принципах і власне конституційних правах і свободах. Сучасне поняття громадянства історично пов'язане з французькою революцією XVIII ст. Політико-правова концепція «вільного громадянина» прислужилася обґрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних та економічних відносин. Ця концепція заступила категорію підданства, яка за часів феодалізму позначала васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні категорія підданства іноді застосовується в державно-політичній практиці країн з монархічними формами правління. В розвинутих країнах за своїм юридичним значенням вона практично не відрізняється від громадянства і, по суті, лише фіксує відповідну форму правління.………….. . . . 1.2 Загальні поняття про громадянство Законодавством про громадянство України визначено його як «постійний правовий зв'язок особи та Української держави, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов'язках». Стійкість правового зв'язку – одна з характерних рис громадянства України. У той же час, чому не можна говорити про відсутність постійного правового зв'язку українців за походженням і української держави, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, тобто зв'язку за етнічною, а не громадянською ознакою? Те, що в Україні українці є титульним етносом, що етнічні українці, які постійно проживають за кордоном, є там представниками національної меншини, говорить тільки на користь того, що й ті й інші все одно залишаються українцями за походженням, носіями української культури, що відбивається на їх свідомості і виявляється у вигляді єдиного менталітету – українського. Постає питання, який же зв'язок між особою і державою є міцнішим: юридичний чи етнічний (духовний)? Історично склалося, так що Україна є державою з поліетнічним складом населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей – носії самобутніх культур. Між ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий як духовний. У той же час між значною частиною українців, що проживають за межами держави, але не є громадянами України та українською державою існує більш стійкий духовний зв'язок, чи є менш стійким правовий зв'язок слід визначити.………………………… . . . 1.3 Становлення і сучасне розуміння поняття іноземців та осіб без громадянства Історично, та й значною мірою сьогодні для позначення осіб-негромадян відповідної держави використовувалися і використовуються різні терміни: "іноземці", "іноземні громадяни", "особи без громадянства". Такий різнобій понять знаходив своє відображення і в законодавчій практиці. Наприклад, в законодавчих актах перших років радянської влади перше поняття “іноземця” зустрічалося в Положенні про іноземців в УРСР, затвердженому у 1922 р. У цьому положенні були систематизовані й об'єднані окремі декрети, які стосувалися правового положення іноземних громадян. Поняття іноземного громадянина визначалося відсутністю в особи громадянства, що повинно було підтверджуватися наданням зацікавленою особою: а) належного посвідчення про своє іноземне громадянство; б) особам, що вийшли з громадянства, посвідчення про свій вихід із зазначеного громадянства, отриманого від належних радянських установ. Таким чином, категорія "іноземець" включала дві групи осіб: іноземців та осіб без громадянства (це, у свою чергу, знайшло відображення у наукових дослідженнях того часу) [2, с.209-214]. Так. А.Н.Макаров в одному з перших наукових досліджень, присвячених правовому положенню "іноземців" у нашій країні, визначає поняття "іноземця" як будь-яку особу, яка не є громадянином СРСР [3, с.7]. Поєднання в цю категорію громадян інших держав та осіб, які не мають громадянства взагалі обумовлено тим, що в радянському законодавстві того періоду інститут осіб без громадянства був відсутній взагалі. ………… . . 1.4 Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства Об'єм прав і обов'язків іноземця та осіб без громадянства визначається міжнародними договорами і національним законодавством держави. Визначення цього об'єму - справа внутрішньої компетенції кожної держави. Проте держава повинна при цьому виходити з міжнародних стандартів, які є загальновизнаними нормами міжнародного права. В першу чергу ці стандарти закріплені в Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р. і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. В першому Пакті прямо зафіксовано, що зобов'язав поважати і забезпечувати всім знаходиться в межах його території і під його юрисдикцією особам права, визнається в справжньому Пакті..." (п. 1 ст. 2). В обох пактах безліч статей, що стосуються прав і свобод осіб, які починаються із слів: "кожна людина...", тобто будь-яка людина, знаходиться на території держави, у тому числі і іноземець та апатрид, володіє вказаними в пактах правами і свободами. Отже, міжнародно-правові стандарти в області прав людини мають універсальне значення. Вони з'явилися конкретизацією принципу пошани прав і основних свобод людини, обов'язкової для всіх держав.………….. . . . РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 2.1 В’їзд, виїзд, транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства Відповідно до Закону України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України [10]. Це загальне правило в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну. Щодо окремих категорій іноземців та осіб без громадянства законодавством України встановлені окремі правила. Так, в’їзд в Україну здійснюється: ● іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання та посвідки на постійне проживання; ● осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон; ● іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін, – за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на працевлаштування та посвідки на тимчасове проживання; ● іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, – за паспортним документом з відміткою;………… . . . 2.2 Права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні Іноземні громадяни й особи без громадянства є специфічними суб'єктами права, які знаходяться в особливих відносинах із державою. Правовий статус іноземців і осіб без громадянства в Україні врегульовано Конституцією України, Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 року, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими Верховною Радою України, а також актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Всі вони прийняті на основі Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародних пактів про права людини 1966 р., які, будучи ратифікованими Україною, відповідно до статті 9 Конституції України також є джерелом правового регулювання статусу іноземців і осіб без громадянства в Україні. Разом з цим законодавством України передбачено можливість застосування до іноземців принципу взаємності, зміст якого визначений в ч. 3 статті 2 Закону: „якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України………….. . . . 2.3 Правовий статус біженців і осіб, що отримали політичний притулок Поняття "біженець" в міжнародно-правовому значенні пов'язано з міграцією населення, що переміщається з однієї держави в іншу. Біженців можна умовно розділити на дві категорії: 1) осіб, які вимушено покидають територію своєї держави через переслідування; 2) осіб, які покидають свою державу внаслідок інших причин. До першої категорії відносяться особи, переслідувані по політичних мотивах. Через це вони вимушені покинути свою країну. До другої категорії можна віднести осіб, що покидають свою батьківщину внаслідок економічних криз, стихійних лих, демографічних вибухів, у пошуках роботи. Їх ніхто не переслідує і в цьому значенні вони покидають батьківщину добровільно, хоча до цього їх підштовхують обставини. Правовий статус біженців в Україні визначається Конституцією України, Законом України ”Про біженців” від 21 червня 2001 року, а також Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року.……….. . . . РОЗДІЛ 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ЇХ ВИДВОРЕННЯ З УКРАЇНИ Відповідальність іноземців та осіб без громадянства в України є невід'ємною частиною їх правового статусу, адже незважаючи на всі зусилля держави для забезпечення благополуччя її населення (включаючи і негромадян) неможливо зовсім уникнути такого негативного суспільного явища як правопорушення. Законотворчі органи держави постійно, протягом тривалого часу фіксують у законах, інших нормативно-правових актах ознаки різних видів правопорушень. Це вказує на певну закономірність у динаміці, інтенсивності поширення шкідливих (небезпечних) для суспільства вчинків, що негативно позначаються на його розвиткові. Тому законодавець має вчасно реагувати на це, змінювати "межу", яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку, керуючись інтересами і правами суспільства та людини. Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок. Правопорушення серед іноземців та осіб без громадянства, які навіть на законних підставах перебувають в Україні також є досить розповсюдженим явищем, але цих осіб не можна притягувати до відповідальності на загальних підставах, зважаючи на особливості їх правового статусу. Юридична відповідальність - це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб’єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.………… . . . ВИСНОВКИ Таким чином, у ході дослідження ми дійшли до наступних висновків. Будь-яка країна має поширювати конституційні права, свободи та обов’язки не тільки на своїх громадян, але й на осіб, які у тій чи іншій ролі перебувають на її території. Тому, з точки зору конституційного права, є важливим дослідження іноземців та осіб без громадянства у ролі суб’єктів конституційних правових відносин. Виходячи з діючих нині Законів України "Про правовий статус іноземців", "Про громадянство України", "Про біженців" і з урахуванням положень міжнародно-правових актів, можна зробити висновок, що основними іноземець (іноземний громадянин) – це особа, що є громадянином чи підданим іншої держави, і це підтверджено відповідними документами, не є громадянином України, але в силу свого постійного чи тимчасового перебування на території України, а також інших причин, знаходиться в правовому зв'язку з Україною в особі її компетентних органів. Що ж до осіб без громадянства, то вони визначаються як особи яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами. Основною причиною безгромадянства є різноманітні колізії національних законодавств про громадянство. Оскільки у апатридів відсутній стійкий правовий зв'язок з певною державою, то це ставить їх в менш вигідне положення в порівнянні з громадянами держави, на території якої вони проживають. Вони, як правило, обмежуються в політичних правах, не можуть вимагати захисту від якої-небудь державою. У ряді країн на осіб без громадянства не розповсюджується законодавство про працю і соціальне забезпечення. Держави регулюють правове положення осіб без громадянства як за допомогою національного законодавства, так і за допомогою міжнародних договорів.…………….