0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Сторони як суб’єкти цивільних правовідносин (ID:89159)

Тип роботи: реферат
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 14
Рік виконання: 2014
Вартість: 100
Купити цю роботу
Зміст
План Вступ 1. Проблема визначення поняття сторін як суб'єктів цивільних правовідносин 2. Статус сторін у позовному провадженні 3. Процесуальні права і обов'язки сторін в цивільному процесі Висновки Список використаних джерел:   Вступ Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об'єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, і для встановлення процесуального порядку (процесуальних норм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі також засобами цивільного процесуального права. Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражним або третейським судом, тощо. Суди розглядають справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних та інших правовідносин, якщо однією з сторін у спорі є громадянин (ст. 24 ЦПК). Цивільно-процесуальне право - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільно-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та ін. правовідносин, і справ окремого провадження, тобто з провадження в цивільній справі. Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного права визначається: системою процесуальних дій які виконуються органом судового виконання, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків. Сукупність цивільно-процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин: судів - по розгляду і вирішенню цивільних справ по перевірці законності та обґрунтованості поставленого у справі рішення; органу судового виконання - по примусовій реалізації судового рішення; осіб які беруть участь у справі, - по захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників цивільного процесу - по сприянню судові, органу судового виконання і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покладених на них процесуальних функцій. У цьому контексті набуває актуальності проблема правового становища сторін в цивільному. Особливе значення мають питання визначення поняття сторін в цивільному процесі, розкриття принципів процесуальної рівноправності сторін, їх правами і обов'язками.   1. Проблема визначення поняття сторін як суб'єктів цивільних правовідносин Серед осіб, які беруть участь у справі, найважливішими слід визнати сторін, без яких не існувало б цивільного процесу у позовному провадженні. У цивільному процесуальному законодавстві відсутні визначення поняття сторін. У ст. 30 ЦПК лише вказується, що сторонами є позивач та відповідач, якими можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава. Це є безумовною проблемою в науковій літературі і викликиє масу дискусій серед науковців. Зокрема, Ясинка М. М. вважає, що сторонам, можна дати наступне визначення: це особи, які беруть участь у справах позовного провадження, між якими виник спір про право, що підлягає судовому розгляду та вирішенню, мають юридичну заінтересованість, несуть судові витрати і на них поширюються правові наслідки судового рішення [7; С. 34]. Харитонова Є. О. дає визначення сторонам з об'єктивної сторони: сторонами в цивільному процесі є юридично заінтересовані особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Сторони є головними учасниками (особами), які беруть участь у цивільній справі, без яких немає сенсу в процесі. Розкриття та висвітлення поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами [5; С. 46]. Хоча Чорнооченко С. І. не погоджується з традиційною думкою відносно того, що що обидві сторони є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. така думка піддається критиці, оскільки суд лише в остаточному рішенні може дати обґрунтовану відповідь, то до моменту ухвалення рішення він тільки допускає, що дані особи є суб'єктами спірних матеріальних цивільних правовідносин. Тільки під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин (п.3 ч.1 ст. 214 ЦПК). Тому позивач і відповідач - це лише можливі суб'єкти оспорюваних прав і обов'язків, а у цивільних справах непозовного провадження такі назви сторін є певною мірою умовними. Він вважає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу яких повинен вирішити суд. Позивачем може бути будь-яка заінтересована особа, яка у встановленій цивільно-процесуальним законом формі звертається з відповідною позовною заявою до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів й особисто порушує цивільну справу в суді, оскільки вважає, що її відносини матеріально-правового характеру порушено конкретною особою, або на захист прав якої до суду звертаються органи та особи у випадках, прямо передбачених цивільно-процесуальним законом (ч. 2 ст. З, ч. 1 ст. 45 ЦПК). Відповідач - це інша сторона процесу, яка залучається судом до участі у справі за порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод або інтересів позивача, так як останній вказує на неї як на ймовірного порушника своїх прав [10; 52]. А. В. Андрушко та Ю. В. Білоусов вважають, що поняття сторони безперечно має прямий зв’язок із матеріальними правовідносинами, хоча спір про право може виникнути не лише між особами, які дійсно перебувають у матеріальних правовідносинах. Він можливий і при відсутності таких відносин (так званий «дефектний спір»), у тому випадку, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов’язку перед позивачем. Це не означає, що суд не може розглядати цього спору, адже чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з’ясування наявності матеріального правовідношення між сторонами при пред’явленні позову [8; С. 38]. Безумовно, кожен науковець вбачає своє визначення і поняття сторін в цивільних процесуальних правовідносинах, тому необхідно закріпити його на законодавчому рівні. Cторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Ними відповідно до ст. 30 ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Знову ж таки поза увагою закону залишились ряд учасників, які можуть виступати сторонами у цивільному процесі (наприклад, територіальні громади, АРК, окремі учасники, які не наділені статусом юридичної особи) [8; C. 38] Що також є безумовною прогалиною, хоча в науковій літературі та коментарях до Цивільно-процесуального кодексу ці суб’єкти визнаються такими, що мають право бути сторою в цивільних правовідносинах, тому, на мою думку необхідно зазначити територіальні громади, АРК, окремі учасники, які не наділені статусом юридичної особи в ЦПК.   2. Статус сторін у позовному провадженні Доволі складним слід вважати статус сторін у позовному провадженні. Зокрема, на стадії прийняття позовної заяви судом не встановлюється і не конкретизується особа відповідача, правильність його визначення позивачем тощо. Формально, у позовній заяві обов’язково має бути зазначений відповідач, його реквізити, але він для суду не персоніфікований як суб’єкт матеріальних правовідносин і, одночасно, як правопорушник. Як сприймати вибір позивачем відповідача в справі – це абсолютно суб’єктивний фактор, на який з пострадянського періоду намагалися «накласти кліше» об’єктивності за допомогою повноважень суду з введення в цивільний процес відповідача за вибором суду. Навіть сучасна редакція ч. 1 ст. 33 ЦПК є неоднозначною за змістом, оскільки в ній важко знайти чіткий підхід до тлумачення частини фрази «або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача». У даній частині фрази сполучник «або» можна сприймати таким, що відокремлює дві дії суду та, одночасно, як такий, що відокремлює дії суду «за клопотанням позивача» від повноважень суду діяти на власний розсуд. Друга гіпотеза має право на життя в силу традиційного підходу до повноважень суду в цивільному судочинстві. Отже, тут не можна впевнено стверджувати, що суд діє лише за клопотанням позивача при заміні первісного відповідача та залученні співвідповідача, хоча найбільш коректним способом діяльності суду має вважатися відсутність у нього власної ініціативи в процесуальних питаннях, пов’язаних зі статусом осіб в позовному провадженні. Хоча нині у цивільному процесі домінує принцип змагальності, але не всі новели розставляють послідовні акценти в процесі запровадження цього принципу в судочинство. Наприклад, тенденція до все більшого запровадження принципу змагальності обмежується намаганням стимулювати одну й ту саму практику вирішення спорів судами України, зокрема, касаційної інстанції. Але ж це прямо суперечить принципу змагальності, коли на сторони покладається обов’язок довести свої права суду і вони мають це зробити, оскільки в протилежному випадку вони не досягнуть бажаного для них результату – рішення суду на їх користь. У силу суб’єктивних факторів, зокрема, через різницю в професійних якостях адвокатів, об’єктивних обставин – різниці в обставинах справи, дока
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову