Зразок роботи
Зазвичай, при визначенні поняття речового права, виходять із розуміння права власності як одного з різновидів речових прав, що найбільш повно розкриває їх сутність. Однак важливо не ототожнювати ці два поняття. Як правильно відзначає Г. Г. Харченко, розмежування між правовими категоріями "речове право" і "право власності" має відбуватися умовно, враховуючи як теоретичний, так і практичний аспекти. Поняття речового права переважно представляє собою теоретичну концепцію, що дозволяє на практиці визначати різні режими речових прав, у тому числі окремі види. З іншого боку, право власності має практичний характер і визначається як конкретний режим присвоєння, в якому реалізується потенціал речового права, найбільш повно, але не абсолютно [16].
При розгляді поняття речових прав важливо врахувати специфічні риси, які відрізняють речове право від інших видів прав. В першу чергу, об'єктом речового права може бути лише річ. Ця характеристика відокремлює речові права серед інших цивільних прав. Речове право надає особі, яка їм володіє, можливість вчиняти різноманітні дії з річчю в межах, визначених законом. Зазвичай речові права розглядаються як абсолютні, що означає, що всі треті особи мають пасивний обов'язок не заважати власнику речового права у його правозахисних діях. Таким чином, речові права надають суб'єкту контроль над конкретною матеріальною цінністю, а всі вони є абсолютними, відмінність між якими полягає в правовому статусі об'єкта права – речі.
При визначенні речового права важливо розглядати його як у об’єктивному, так і в суб’єктивному контекстах. Згідно з визначенням Г. Г. Харченка, суб’єктивне речове право є абсолютним майновим правом, яке особа реалізує шляхом самостійного та самодостатнього правового контролю над об’єктом, безпосередньо чи опосередковано, в межах, встановлених законом [16, с. 22].
Речове право в об’єктивному значенні можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з впливом особи на річ.
Магістр