Зразок роботи
Актуальність теми дослідження. Друга половина XX століття принесла багато нових елементів у структуру міжнародних відносин, серед яких не останнє місце займають процеси регіональної та субрегіональної інтеграції держав, які серйозно змінили профіль сучасної системи міждержавних відносин і зробили вплив на розвиток міжнародного права. На загальному тлі світового інтеграційного процесу різко виділяється інтеграція європейських держав в рамках Європейського Союзу.
Завдяки серйозним успіхам у вирішенні проблем, що відносяться до соціально-економічної сфері – сталих темпів економічного розвитку, підвищенню конкурентоспроможності сукупної економіки ЄС у світовій торгівлі, неухильному зростанню добробуту і якості життя населення, а також збереженню політичної стабільності та зміцненню демократичних інститутів ЄС перетворюється на привабливе міжнародне об’єднання для інших європейських держав, що прагнуть до демократичного розвитку, економічного та соціального прогресу. Зміцнення і конвергенція економіки держав-членів, створення економічного і валютного союзу, розвиток співробітництва в політичній області та спільну оборону, а також у сфері правосуддя з кримінальних питань, дозволило ЄС висунути задачу створення на території країн-учасниць простору свободи, безпеки та справедливості, відкривши тим самим нові можливості успішного просування європейської інтеграції та подальшого зростання її привабливості.
Дослідження проблем правового регулювання європейської інтеграції в рамках ЄС актуально з найрізноманітніших причин: економічних, політичних, соціальних, правових, в тому числі і міжнародно-правових. В останнє десятиліття в українській юридичній науці інтерес до вивчення ЄС та його правової системи значно зріс.
Досліджуючи джерела права ЄС, правники спираються передусім на положення загальної теорії джерел права, що набувають свого розвитку у працях як українських: О. Лаби, О. Москаленка, В. Муравйова, Р. Петрова,
О. Стрєльцової, К. Смирнової, так і зарубіжних вчених: Е. Арнула, С. Везеріл, Д. Лесока, Г.Ісаака та М. Бланке,
Ж. Жаке, П. Крейга та Г. де Бурки, К. Ленаертса та П. фон Нюффеля,
Ж. Стейнер, Т. Трідімаса, М. Хорспул та М. Хамфріса, Дж. Шо та ін.
Основною метою дослідження є комплексний аналіз найважливіших міжнародно-правових проблем природи і механізмів дії права Європейського Союзу.
Відповідно до цього в роботі вирішуються наступні завдання:
• охарактеризувати систему міжнародного права;
• висвітлити право Європейського Союзу як особливу правову систему;
• визначити співвідношення права Європейського Союзу з міжнародним правом;
• проаналізувати теоретичні підходи до концепції європейського правового простору та систему джерел Європейського Союзу;
• дослідити первинне, вторинне, прецедентне право.
Об’єктом дослідження є система міжнародного права та місце в ній права ЄС.
Предметом дослідження є сукупність правових норм, що формують елементи права Європейського Союзу.
Методологічною основою дослідження. У ході розгляду окремих питань предмета дослідження широко застосовувалися різноманітні методи: проблемно-теоретичний, системно-структурний, порівняльно-правовий (компаративістський), історико-правовий, формально-логічний та інші методи дослідження міжнародно-правових явищ.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
1.1. Характеристика системи міжнародного права
Міжнародне право представляє собою збір принципів і норм, які утворюють єдине ціле і систематизовані у відносно автономні складові: інститути та галузі міжнародного права. Важливо відзначити, що структура міжнародного права не повністю збігається з його системою. Ключовим елементом структури є норми міжнародного права. Структура міжнародного права визначає внутрішню організацію цієї системи. Вона включає специфічні зв'язки на рівні норм, інститутів і галузей міжнародного права. Сучасна структура міжнародного права є багаторівневою. Базовий рівень структури представлений нормами, які розподіляються на рівні інститутів і галузей міжнародного права.
Сучасне загальне міжнародне право виступає як центральний елемент функціонування системи. На більш низьких рівнях взаємодіють регіональні комплекси міжнародного права, такі як європейське право прав людини, право ЄС і міжамериканські норми права. Багато норм регулюють локальні відносини, не обов'язково входячи в певний інститут. Міжнародне право представляє собою не лише багатофункціональну, але й складноструктуровану систему.
Система норм міжнародного права розглядається на різних рівнях, включаючи ієрархічну площину його норм. Основні принципи міжнародного права (ОПМП) виступають як ключові принципи, що формують цю систему. ОПМП є важливим показником відповідності норм міжнародного права потребам і принципам функціонування правової системи. Жоден інститут, галузь чи навіть вся система міжнародного права не може існувати поза рамками ОПМП [2, 112].
Загальносистемні інститути міжнародного права представляють собою збірність норм, яка забезпечує стійкість правової системи та не належить структурно жодній галузі міжнародного права. Вони є ядром системи, навколо якого формуються різні галузі міжнародного права. До таких інститутів відносяться:
- інститут міжнародної правосуб'єктності;
- інститут міжнародної правотворчості;
- інститут застосування норм міжнародного права;
- інститут міжнародно-правової відповідальності;
- інститут відновлення порушених правовідносин.
Галузь міжнародного права є специфічною підсистемою всієї системи міжнародного права, що становить ключовий компонент його структури. Кожна галузь міжнародного права представляє собою комплекс взаємнопов'язаних норм з конкретною функціональною метою.
В міжнародному праві є такі галузі: основна, традиційна, комплексна, профілююча.
Комплексні галузі міжнародного права характеризуються "міжгалузевим" регулюванням для складноструктурованих міжнародних відносин. Ці галузі представляють собою особливі асоціації норм права, які можуть застосовуватися до суміжних об'єктів правового регулювання [5, 383].
Інститути права виступають компонентами галузей міжнародного права, регулюючи конкретний вид міжнародних відносин у відповідній галузі. Іноді ці інститути контролюють відносини на міжгалузевому рівні, виконуючи роль міжгалузевих і прикордонних інститутів.
Елементарний поділ системи міжнародного права відбувається на рівні норм права.
Види галузей міжнародного права, їхнє місце в системі та взаємодія обумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Основні принципи та галузі міжнародного права входять у систему міжнародного права, яка має об’єктивний характер. Немає єдиного офіційного переліку таких галузей, проте можна навести перелік, визнаний більшістю юристів-міжнародників: право населення в міжнародному праві; правовий режим території в міжнародному праві; право міжнародних договорів; міжнародне морське право; міжнародне повітряне право; міжнародне космічне право; дипломатичне та консульське право; право міжнародних організацій; право міжнародної безпеки; гуманітарне право; міжнародна боротьба зі злочинністю; міжнародно-правова відповідальність. Ці галузі взаємодіють у системі міжнародного права, враховуючи як об'єктивні аспекти, такі як міжнародні події та явища, так і суб'єктивні, що включають дії та рішення міжнародних суб'єктів. Ця взаємодія формує основу для регулювання різноманітних аспектів міжнародних відносин [11, 132].
Система міжнародного права є системою відкритого типу, яка постійно розширює коло суб'єктів та об'єктів регулювання. Це обумовлено як розвитком існуючих галузей права, так і появою нових. Серед відносно нових галузей міжнародного права, які виникли або зазнали значного розвитку, важливо відзначити:
- Міжнародне право захисту прав людини;
- Міжнародне економічне право;
Магістр