Зразок роботи
1. Історія становлення конституційних соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні
Процес суспільної діяльності людини значною мірою залежить від обсягу прав і свобод, які визначають її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв’язків людей у суспільстві. Тому питання про права людини, зокрема, соціальних та економічних, завжди були предметом політичної боротьби за володіння цими правами, розширення їх сфери та визначення становища людини у суспільстві. Саме боротьба за права людини ставала каталізатором масштабних змін у суспільно-політичному житті більшості країн світу, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з іншими людьми, суспільством і державою. [4, с.17]
У всьому світі вважається, що права людини лежать в основі суспільства. Таке переконання набуло широкого визнання не лише у філософських колах, а й у політиці та праві. Численні договори про права людини та включення до конституцій багатьох країн положень про права людини можна вважати блискавичним тріумфом прав людини після закінчення Другої світової війни. Тобто їх існування здається беззаперечним [16, с.234].
Вперше термін «свобода» з’явився у XXIV ст. до н. е., коли монарх Шумера встановив свободу для підданих шляхом застосування санкцій до нахабних збирачів податків і для захисту від несправедливих дій тих, хто має владу. Ідея обмеження прав монарха вперше в історії людства виникла у період Середньовіччя в Англії. Вона була нормативно закріплена в 1215 р. у Великій хартії вольностей, що передбачала застосування покарань за законним вироком і законами країни.
Петиція про право 1628 р. Поклала на англійського короля певні обов’язки, які повинні були захищати підданих від сваволі королівської адміністрації. Подальшим кроком на шляху забезпечення прав людини став акт Хабеас корпус 1679 p. Цей акт вперше застосував поняття «належної» процедури, передбачив гарантії недоторканності особи, принцип презумпції невинуватості. Актом, що забезпечив компроміс соціальних інтересів Англії, став Білль про права 1689 p., який встановив свободу слова у парламенті, свободу виборів та право звернення підданих з петицією до короля.
Остаточне становлення прав людини пов’язане з поваленням феодалізму й проголошенням за часів буржуазних революцій свободи людини. Розвитку ідеалів свободи та прав людини сприяли великі історичні документи США. Серед них – Декларація прав Вірджинії 1776 p., що проголосила рівність людей у користуванні природними правами, та Декларація незалежності США 1776 p., яка визначила перелік невідчужуваних прав людини. Одним із перших загальновизнаних конституційних актів в історії людства стала Декларація прав людини і громадянина, яка була прийнята у Франції 26 серпня 1798 р. Цю Декларацію можна вважати попередником Загальної декларації прав людини 1948 р. [15, с. 84].
Не мало важливими документом для становлення соціальних і економічних прав і свобод став Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права прийнятий 1966 р. та ратифікований Україною 1973 р. [1].
Кожний народ зробив свій внесок у розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему залежно від історичних обставин свого буття. Так, ідею прав людини відстоювали, збагачували, поглиблювали, боролися за її реальне втілення в життя і видатні мислителі України: П. Орлик, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський та ін. Вже у проекті Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) декларується ідея «виправлення та підйому своїх природжених прав і вільностей». Т. Шевченко в поемах оспівував свободу працюючої людини. М. Драгоманов у конституційному проекті передбачав особисту свободу людини, забезпечення недоторканності особи, повагу до її гідності.
Також українські дослідники і вчені завжди приділяли значну увагу вивченню проблемних питань прав людини (Кістяківський, І. Козуб, А. Колодій, М. Оніщук, П. Рабінович та ін.). Так, правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід’ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини» та найважливішим із них називав право на гідне існування [12, с. 395].
Магістр