Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВА
1.1 Становлення спадкового права в Україні
В умовах сучасного розвитку Української держави проблема історичного розвитку українського права не може залишатися поза увагою науковців і практиків. Значний інтерес викликає спадкове право, яке зазнало значних змін в історії українського законодавства. З огляду на це важливим і важливим є проведення історико-правових досліджень становлення інститутів спадкового права на українських землях протягом усього періоду їх історичного розвитку. Це питання має велике теоретичне і практичне значення. Нині з’явилися нові процедури оформлення та набуття спадкового майна, але не завжди для цього існує відповідне правове регулювання, тому краще ознайомитись з історичним досвідом вирішення цих питань. На законодавчому рівні і на практиці.
Цей український народ є спадкоємцем усієї правової спадщини, сформованої віками на своїй батьківщині. Можна погодитися з думкою деяких науковців спадкового права, які поділяють становлення та розвиток українського спадкового права на кілька етапів.
Отже, перший етап — це звичаєве право давніх слов’ян, яке характеризується тим, що правові звичаї та родовий устрій є основою суспільних відносин. Родова громада — перша форма суспільного виробництва і суспільного об'єднання людей, що характеризується спільною власністю на засоби виробництва та повною або частковою автономією [14, c. 6].
Спадкування, перехід прав власності від однієї людини до іншої після смерті пов'язане з виникненням прав власності (особливо приватних), оскільки кожна людина може успадковувати лише те, що їй належить. Існує два види наслідування: за законом («під законом» мається на увазі щось не заповідане, а не «законом» у загальноприйнятому розумінні) і за заповітом (у звичайному вигляді заповіту теж немає, але заповіт померлого вже давно вважався святим). З іншого боку, протягом строку наслідування, встановленого законом (звичаєм), права наслідування надаються найближчому родичу чоловічої статі. Майно померлого було не власником, а лише користувачем, яке було передано у користування іншим членам сім'ї. На думку деяких науковців, для цього періоду характерна і основна спадщина рухомого майна (цибулі, списи, сокири і т. д.). [10, c. 16].
Другий важливий етап, який вплинув на формування українського спадкового права, деякі вчені пов'язують із впливом самого римського права, яке вперше послідовно сформулювало та обґрунтувало ідею про універсальність спадкового права. Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадкових прав) від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Ця загальна ідея виникла внаслідок тривалого історичного розвитку спадкового права і тому вперше була зафіксована у римському праві. Римське спадкове право зазнало значного розвитку з прийняттям преторіанських указів та його практичним застосуванням. [10, с. 23].
Наступним важливим етапом у розвитку спадкового права став період Київської Русі. Отже, перші згадки про спадкове право на українських землях з’являються в писемних джерелах княжої доби ІХ-ХІІ ст., внаслідок чого спадкодавець міг якимось чином впливати на поділ спадщини, але не міг передавати її іншим третім особам. Якщо в нього не було дітей, маєток руйнувався і переходив у власність князя. Заповіт складався усно, в присутності членів сім'ї. Дуже докладні норми спадкового права «Руської Правди» відрізняли спадщину смердів і бояр; він регулював права вдів і відмовляв у спадкуванні позашлюбним дітям (від раба). Неприпустимим було право дітей на спадкування від батьків. [14, с. 16].
Не менш важливим є період литовського керівництва і у розвитку українського спадкового права. «Руська Правда» Ярослава Мудрого та тисячолітні традиції минулих століть замінені литовськими статутами. Спадкування за заповітом (заповіт) було роздільним за законом. За Литовським статутом успадкування, як і раніше, здійснювалося за родинним родом. Заповідач міг передати придбане їм рухоме та нерухоме майно іншим особам. Поняття заповідальної спадщини набуло розвитку в литовському законодавстві. З цих джерел він розпочав пошук законів Січі Запорізької та Війська Запорізького.
У період відновлення держави Україна (1917-1921 рр.) нерухомість набула великого значення, тому законодавець прийшов підтримати її спадщину. Коло спадкоємців поступово змінюється та розширюється, тому до спадщини запрошуються не лише родичі, а й родичі [14, с. 6–7].
Наступним кроком став Закон про престолонаслідування Української Радянської Соціалістичної Республіки (1917-1991). Дуже цікаве дослідження цієї фази провів Р.Ю. Половінкіна у книзі «Становлення та розвиток спадкового права у Радянському Союзі України» (2015).
Таким чином, на відміну від Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – Цивільний кодекс), ухвалений у 2003 році Цивільний кодекс України (далі – Цивільний кодекс України) вніс похвальні зміни до питання спадщини. . (Українська Радянська Соціалістична Республіка). Прямі коригування включають: збільшення кількості черг успадкування з 1 до 5; право скласти заповіт; можливість складання таємного заповіту та умовного заповіту тощо. буд. Усі ці зміни мають поступовий і актуальний характер, але потребують негайних поліпшень із боку вчених, дослідників та юристів.
З огляду на найважливіші етапи розвитку спадкового права в Україні можна зробити такі висновки. Варто зазначити, що питання спадкового права знаходиться в центрі уваги країни і суспільства, законодавців та дослідників з давніх часів, адже практично кожен стає спадкоємцем без жодного сумніву та засуджується. Стати заповідачем. Питання розвитку спадкового права в Україні опинилося в центрі уваги сучасних юристів, оскільки воно має вирішальне значення для появи на законодавчому рівні нових видів заповітів, процедур та механізмів набуття спадщини та вірне її оформлення.
Магістр