Зразок роботи
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Розгляд і вирішення адміністративних справ, пов’язаних із вчиненням адміністративних проступків, та умови і порядок притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності чи застосування до них інших заходів адміністративного примусу компетентними органами на основі закону визнається як провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Разом із тим слід зазначити, що застосування адміністративних стягнень чи інших заходів адміністративного примусу зачіпає або може зачіпати суттєві інтереси майнового та особистого характеру (оплатне вилучення предмета, конфіскація, виправні роботи, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, доставлення правопорушника, адміністративне затримання тощо) громадянина, що гарантовані Конституцією України (ст. 3, 29, 41 та ін.), зумовлює необхідність високого ступеня формалізації провадження та врегулювання його процесуальними правовими нормами, а в деяких випадках і нормами матеріального права, наприклад, установлення строків накладення адміністративних стягнень, визначення обставин, що виключають адміністративну відповідальність (ст. 17 КУпАП) тощо. [7, с.71]
Забезпечуючи вимоги щодо формалізації провадження законодавець чітко визначає: 1) органи, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; 2) підвідомчість справ про адміністративні правопорушення; 3) завдання, порядок та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення; 4) осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення; 5) заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; 6) права та обов’язки осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення; 7) місце, строки та порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення; 8) порядок винесення та оголошення постанови у справі про адміністративне правопорушення; 9) порядок, строки та повноваження щодо оскарження чи опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення; 10) порядок звернення та виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Зазначені вимоги щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовані адміністративно-процесуальними нормами, основну частину яких містить КУпАП – ст. 213‒330.
Вони встановлюють правила провадження у справах про адміністративні правопорушення, виступають основним елементом механізму правового регулювання процесуальних відносин адміністративно-деліктного характеру, регулюють порядок реалізації відповідних матеріальних норм та процедури їх застосування. Водночас деякі адміністративно-процесуальні правовідносини регулюються також нормами, які містяться в інших законодавчих актах. Наприклад, враховуючи особливості порушень митних правил, законодавець у Митному кодексі України (далі ‒ МКУ) закріплює цілу низку норм, що регулюють порядок провадження у справах про порушення митних правил (ст. 356‒406 МКУ).
При цьому зазначає, що в частині, що не регулюється Митним кодексом України, провадження здійснюється відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення (ст. 357 МКУ). Аналогічним шляхом вирішується питання щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення в інших законах, що передбачають адміністративну відповідальність.
У Законі України «Про запобігання корупції» передбачено, що за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
Порядок адміністративного провадження у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Отже, Кодекс України про адміністративні правопорушення є базовим законодавчим актом, у якому містяться адміністративно-процесуальні норми (ст. 213‒330), що регламентують провадження у сфері адміністративно-деліктних відносин. Звідси випливає: по-перше, будь-які адміністративно-процесуальні норми, встановлені іншими законами України, крім КУпАП, навіть специфічні правила розгляду окремих категорій справ не можуть вносити зміни до загального порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Вони можуть лише визначати окремі особливості провадження у тій чи іншій сфері адміністративно-деліктних правовідносин; по-друге, процесуальні норми підзаконних актів (інструкцій, положень, правил, методик), що приймаються в основному центральними органами виконавчої влади, органами влади, повноваження яких поширюються на всю територію України, а також органами місцевого самоврядування (районними, обласними радами), не визначають умови та порядок провадження у сфері адміністративно-деліктних правовідносин. На відміну від матеріальних норм, вони ніколи не уточнюють і не конкретизують норми КУпАП чи інших законів, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення. Такі процесуальні норми підзаконних нормативних актів не можуть ані дублювати норми законодавчого акта, ані вводити нові правила поведінки учасників адміністративного процесу. Вони носять лише допоміжний характер та спрямовані в основному на врегулювання діяльності суб’єктів владних повноважень у сфері процесуальних відносин з метою надання методичної допомоги для правильного застосування процесуальних норм, визначених законом. Із цією метою законодавець часто залишає місце у процесуальному законі для врегулювання з урахуванням особливостей тієї чи іншої сфери, публічних відносин на рівні підзаконних актів.
Наприклад, тимчасове затримання транспортних засобів працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції, що встановлюється Кабінетом Міністрів України та визначається Кабінетом Міністрів України. (ст. 265-2 КУпАП); направлення осіб, які керують транспортними засобами, для огляду на стан сп’яніння, якщо є достатні підстави вважати, що вони керують у стані сп’яніння, провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 266 КУпАП); при винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушень (порушень правил дорожнього руху), передбачених ст. 116, 116-2, 117, воно оформлюється способом, установленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (ст. 306 КУпАП), тощо.
Магістр