Психологічні особливості розвитку гіперактивності дітей молодшого шкільного віку» (ID:1128137)

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГІПЕРАКТИВНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 1.1. Психолого-педагогічні засади вивчення гіперактивності Серед типових порушень поведінки у дітей не можна не помітити поведінку гіперактивної дитини. Симптоми гіперактивності були вперше описані як розлад у 1902 році англійським лікарем Д. Стіллом, який вважав, що поява симптомів пов’язано зі слабкою «гальмівною волі» та «недостатнім моральним контролем» [2]. Думки психологів зібрані та представлені в психологічних словниках. У психологічному словнику С. Ю. Головного, перш за все, дитяча гіперактивність визначається як відхилення від вікових норм онтогенетичного розвитку, що характеризується неуважністю, імпульсивною поведінкою в інтелектуальній та соціальній діяльності, підвищенням рухової активності на нормальному рівні інтелектуального розвитку. Відповідно до сучасної інтерпретації гіперактивність визначається як стан, який називається «синдром дефіциту уваги і гіперактивності» (СДУГ). Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) – хронічний психічний розлад у дітей, що характеризується неуважністю, гіперактивністю, імпульсивністю, що проявляється в різних ситуаціях і призводить до стійкої соціальної та/або шкільної дезадаптації. Діти з СДУГ частіше мають когнітивні порушення, навички навчання в школі, моторні та мовні розлади та багато інших проблем. Педагоги часто відзначають, що ці діти більш-менш не можуть тривалий час зосередитися на одному питанні, не виконують завдання, не піклуються про якість і результати його виконання, і пояснюють поведінку дітей, як «непослух», « грубість». «відсутність дисципліни» тощо [15]. На думку дослідників, гіперактивні діти характеризуються підвищеною потребою в русі. Коли ця потреба блокується правилами поведінки, у дитини збільшується напруга м’язів, погіршується увага, знижується працездатність, дитина швидко втомлюється. Емоційна розрядка, яка проявляється пізніше, є захисною фізіологічною реакцією організму на надмірне напруження і проявляється неконтрольованою руховою тривогою, дратівливістю, що часто кваліфікується як дисциплінарні порушення [3]. Втома часто супроводжується незрозумілою дратівливістю, сльозами, істерикою. Спостерігаються розлади просторової координації – рухова сліпота та незграбність [11]. Гіперактивність може супроводжуватися певними проблемами у взаєминах з оточуючими, труднощами в засвоєнні матеріалу, низькою самооцінкою. Симптоми гіперактивної імпульсивної поведінки, що з’явилися у дитини в дошкільному періоді, зберігаються в початковій та середній школі [6]. Все це призводить до шкільної не успішності та низької самооцінки. Типове явище для гіперактивної дитини, яка стикається з новими умовами навчання в початковій школі – низька продуктивність, проблеми спілкування та однолітків. Багато дослідників виділяють, що характерним для гіперактивних дітей є аномально низький рівень уваги, слабка розумова діяльність при збереженому нормальному рівні інтелекту. Слабо розвинена довільна регуляція, низька працездатність дітей на уроці, підвищена стомлюваність. [2]. Різні аспекти цієї проблеми активно досліджували О. В. Касатіковою та А. Г. Платоновою під керівництвом І. П. Брязгунова та В. Р. Кучми. Більшість дослідники вказують на необхідність ранньої корекційної роботи з гіперактивними дошкільнятами та школярами. Однак експерти розходяться в прогнозах щодо його ефективності та перспектив для таких дітей. Деякі стверджують, що симптоми синдрому можна подолати до 7 років. Інші вважають, що ще ніхто не зміг змінити, виправити, та дисциплінувати поведінку гіперактивної дитини, і вказують на те, щоб навчитися жити і працювати в злагоді з такою дитиною, потрібно приймати її такою, яка вона є [9].