Темперамент людини (ID:1129206)

ВСТУП Наш світ не був би цікавим,якби усі люди були однаковими. Кожна особистість має свої індивідуальні прояви та по-своєму сприймає різні життєві ситуації. У психології відомо,що швидкість прийняття рішень залежить від темпераменту. Темперамент можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи. Стародавній опис темпераменту належить «батькові» медицини Гіппократу (бл. 460-377 рр. до н.е.). Саме він першим спробував з´ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (давньоримський лікар, бл. 130 - 200 pp. н.е.) дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) - людина поводиться, як сангвінік, слиз (грецьк. phlegma) - флегматик, жовта жовч (грецьк. chole) - холерик, чорна жовч (грецьк. melana chole) - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров´я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. Конституційну теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла (див. главу 1.5). Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астеничний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент [1, c.67]. І.П. Павлов, доводячи наявність певної закономірності у вияві індивідуальних відмінностей, висунув гіпотезу, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їх врівноваженість і рухливість.