Зразок роботи
Г.Сельє достатньо відомий канадський дослідник, який відкрив адаптаційний механізм, який виступає характерною захисною реакцією на будь-які травматичні події [24 ]. Дана реакція на несподівану та напружену ситуацію є відображенням екстренної мобілізації внутрішніх резервів організму та підготовка його до дій [23 ].
Стрес відповідно до окресленої теорії викликають певні подразники, які можуть мати зовнішній та внутрішній характер. Сильні негативні емоції викликані стресом є досить небезпечними для нервової системи, що може призвести до порушення рівноваги та застійного збудження клітин головного мозку, що в свою чергу, призводить до розвитку психосоматичних, нервово-психічних захворювань [28].
Організм намагається пристосуватися до нових умов, які викликає подразник, однак його можливості не безмежні, тому постійний стрес призводить до психоемоційного виснаження, що може стати причиною багатьох хвороб та навіть смерті [27].
Вченими було виокремлено дві форми стресу – еустрес та дистрес.
Перша форма є продуктивною, допомагає долати певні труднощі та здобувати новий досвід в аспектах вирішення складних проблемних ситуацій. Дія цього стресу є недовготривалою, проте досить ефективною.
Кожного дня людину супроводжують стресові ситуації – на роботі, вдома, на вулиці, але коли його занадто багато, то відбувається не тільки виснаження, але й нездорова адаптація, коли організм людини не реагує на дрібні події, а потребує значних викидів адреналіну, чи дійсно вагомих подій.
Друга його форма деструктивна, дистрес, що негативно впливає на механізми організму та психофізичне здоров’я людини. Цей вид стресу неабияким чином впливає на імунну систему, щ призводить до хворобливих станів та виснаження організму.
Кожна людина індивідуально реагує на стрес через особистісний набір характеристик, психофізіологічних особливостей та здібностей, які її відрізняють від інших.
Якщо говорити про розвиток становлення стресу як психофізіологічної реакції організму на зовнішні та внутрішні подразники, то можна виокремити багато цікавих моментів. Наприклад, у 80-х роках вчені сприймали стрес як космологічну систему, яка виступає провідною функцією організму та може стати поштовхом до його розвитку. Адже реакція на стрес-фактори не обмежується суто фізіологічними процесами, психоемоційне ставлення до цієї ситуації з її аналізом та потребою щодо зміни поведінки часто є пусковим механізмом щодо активізації функціонального набору ресурсів, які допоможуть долати стрес [31].
Завдяки цьому Р.Лазарус – американський психолог ввів поняття психологічного стресу та запропонув загальну модель його розвитку. Він зауважив, що людина часто не помічає небезпеки, можливо навіть акцентує увагу на деталях. У випадку, коли ситуація оцінюється суб’єктом як небезпечна у психофізичному сенсі, або ж спостерігається перешкода на шляху до мети, то виникають первинні ознаки стресу.
Р.Лазарус та С.Фолькман розробили концепцію психологічного стресу, який є процесом оцінки загрози внутрішнім психостанам. Як стресова розцінюється ситуація, яка сприймається організмом як загроза.
Тож, психологія вирішує суперечність між «неспецифічністю стресу, як реакції на будь-яку дію» (Г. Сельє) і «залежністю реакції від психологічної оцінки загрози» (Р. Лазарус) на користь останнього визначення. З цією метою Р. Лазарусом було введено поняття «копінг», як засіб, який допомагає подолати стресу. Крім того багато визнають стрес як реакцію та особливості взаємодії особистості з навколишнім світом [23 ].
Магістр