Зразок роботи
Підходи до тлумачення та класифікації дитячих психічних травм
Наукове дослідження психічної травми почалося в другій половині 19 століття з появою психічної науки та створенням психотерапії. У поєднанні з екстраординарним розповсюдженням травматичних ситуацій майже всі базові психотерапевтичні підходи торкалися питання травми, методів і технологій роботи з травматичним досвідом. Дослідження походження травми походить від психоаналізу. Психоаналіз розглядає травму як стресовий досвід, який призводить до неефективності типових методів психічного здоров’я. З. Фрейд визнав, що психічна травма мала значний вплив на вплив оточення на его, з яким психіка не в змозі впоратися ні за допомогою асоціативної, ні за допомогою реактивної обробки. Фрейд вважав, що результатом психічної травми є руйнування психіки (розщеплення его), що призвело до створення «вторинної психічної групи», яка була джерелом опору зціленню. Він відносив блокування сексуальної енергії до найбільшого ступеня травми при психічних захворюваннях [13, 11].
У своїх роботах З. Фрейд і К. Юнг задокументували потенціал несвідомих фантазій мати травматичний ефект. Вони вважали, що травматичний досвід, як правило, не є причиною істотних змін у психіці (Freud Z., 1917, Jung K., 1963). К. Юнг (1963) створив модель, яка описує здатність психіки розпадатися на різноманітні комплекси, які складаються з глибинних шарів несвідомого, ці шари мають страхітливу, містичну або релігійну природу. Двома важливими висновками Д. Калшеда були: травмований розум продовжує травмувати себе; травматичний процес не завершується після завершення зовнішнього насильницького акту. Людина, яка пережила травму кілька разів, опиниться в життєвих ситуаціях, які передбачають повторне зазнавання травми [38].
У розумінні Д. Калшеда (2001) несвідомий зміст агресивно-деструктивних сил, фантазій, занепокоєнь, сновидінь розглядається як форма психотропної реакції, яка являє собою дисоціацію психіки (у випадках, коли рання психічна травма не здатна полегшити додаткову інтеграцію). Психічна травма спричинена ситуацією, в якій людина відчула себе безсилою серед небезпеки. Фіксація психічної травми має глибоко фізіологічну основу, в результаті емоційна пам’ять може перешкоджати виробленню ефективних стратегій поведінки під час плачу. За відсутності психічної допомоги цій людині будь-які наявні перешкоди поміщаються в центр її болю [21].
Процес травматизації включає кілька факторів: появу зовнішньої події, яка суб’єктивно сприймається як травматична, раптове та інтенсивне емоційне переживання, що супроводжується психологічним дискомфортом і душевними стражданнями, обмеження у функціонуванні самовідчуття особистості, а також негайні та відстрочені такі реакції, як психосоматичні та афективні розлади. Крім того, порушується особиста система адаптації, що призводить до підвищеної вразливості до майбутньої шкоди та зменшення соціальних можливостей. Фіксація на травмі служить ознакою того, що людина не в змозі інтегрувати травматичний досвід у свій загальний життєвий досвід. Ця фіксація створює особливий поділ між теперішнім і майбутнім, ізолюючи індивіда від його минулого досвіду.
Крім того, значно підвищується рівень емоційної збудливості (Н. Тарабріна), дисоційовані стани мають тенденцію мимоволі асоціюватися з травматичним минулим, дії та вчинки узгоджуються не з сьогоденням, а з травматичною ситуацією минулого (О. Лазебна). Оскільки психічна травма не існує окремо в психіці, а натомість взаємодіє з іншими психічними компонентами, сума емоційних компонентів зазвичай пов’язана зі збільшенням психічної напруги та появою шкідливих установок. В. Дорозцева вважає, що психічна травма – це умовне переживання, яке передбачає певний емоційний стан. Центр емоцій у психотравмах організації зумовлений значенням емоцій в організації та способом їх обробки, а також їхньою роллю у взаємовідносинах між психічною та фізичною системами індивіда [39].
Дитячі психічні травми - це емоційні або психічні ушкодження, які виникають в результаті негативних досвідів або подій у дитинстві. Ці травми можуть бути спричинені різними факторами, такими як насильство, зловживання, розлучення батьків, втрата близької людини, травми чи нещасні випадки. Дитячі психічні травми можуть мати серйозні наслідки для психічного та емоційного розвитку дитини.
Щодо класифікації, дитячі психічні травми можна поділити на кілька типів залежно від їхнього джерела або характеру впливу. Наприклад, травми, пов’язані з насильством, включають фізичне, емоційне або сексуальне насильство. Інші травми можуть бути пов’язані зі страхом, стресом або втратою, наприклад, втрата близької людини або розлучення батьків. Також можна виділити травми, спричинені травматичними подіями, такими як аварії або катастрофи. Кожен тип травми може мати свої унікальні наслідки і вимагати специфічного підходу до лікування та підтримки дитини.
О.І. Захаров пояснює цю ідею більш розширено, він вважає, що травма є результатом значущих емоційних подій у житті, які призводять до депресії та негативного впливу на особистість у цілому. Д. Єнікєєва вважає, що психічна травма – це тривалий, але відносно невеликий вплив, який може призвести до емоційних переживань, зокрема смутку, жаху, та інші психічні захворювання, а також проблеми з діяльністю. На нашу думку, психічна травма пов’язана з негативними емоціями, сильними за рівнем напруги, характеризується переживаннями, спробами самопокарання.
Поразки бувають різними залежно від характеру травматичної ситуації та ступеня впливу, але основним ефектом травми є позиція жертви, яка закладена в підсвідомості суб’єкта. Ця позиція пов’язана з негативними емоціями, які фіксуються у свідомості, асоціюються з особливостями первинної ситуації. Таким чином, індивід буде відчувати почуття нестачі сили, коли стикається з ситуаціями, які нагадують первинну, це призведе до спроби індивіда уникнути ситуації, що називається уникненням загрози [22].
Страх клієнта стає нав’язливо зосередженим, тому що він намагається боротися з ним, але не може ефективно «вийти» зі свого психічного світу (друга версія проблеми). У результаті основна роль терапевта полягає в тому, щоб допомогти клієнту вийти з позиції жертви та усунути негативні емоції з його системи. Після спостереження за роботою доктора Джозефа Брейера з одним із його істеричних клієнтів він зауважив, що «навколо всіх симптомів утворилися залишки, як осад, якщо хочете, емоційних переживань», які він пізніше назвав психічною травмою» (З. (Freud 1989a, p. 350), ця тема тоді обговорювалася в психологічному співтоваристві, що призвело до концепції психічної травми». В.Мясищев вважає, що хворобливі переживання є результатом зіпсованих стосунків. Втрата свого місця, наклеп, зрада чоловіка, смерть дитини, невдача в досягненні мети, вразлива самооцінка тощо – все це болісні переживання, які виникають лише за наявності значного або центральна роль у ставленні особистості до дійсності. Їх важливість залежить від напруги та реакції, яку вони викликають [40].
Отже, психотравмою називають залишковий ефект емоційних переживань індивіда, який викликаний зовнішніми силами, ці сили викликають душевний біль і патогенно впливають на особистість. К. Юнг (1907) вважав афект першорядним принципом психічного життя, оскільки він об’єднує різні компоненти розуму - відчуття, ідеї, спогади, думки. Якщо життєва подія супроводжується значною емоцією, то навколо цієї емоції будуть зібрані всі психічні компоненти, пов’язані з подією, і компоненти сприйняття переживання, які потім сприйматимуться як комплекс, на який перш за все впливає афект. За К. Юнгом, усі архетипи є дуалістичними структурами, які містять обидва кінці. Одна сторона архетипу характеризується інстинктом та іншими пов’язаними емоціями. Інший полюс представлений духовною складовою, яка присутня в образах і яка формується розумом [8].
Психіка знаходиться між цими двома крайнощами, це «третій фактор», який поєднує інстинктивно-афективні та духовні компоненти в несвідомих думках. У випадках важкої психічної травми одним із ефектів є розпад архетипу: один полюс (думки) «атакує» інший (емоції), що руйнує психологічну структуру. Травма, по-перше, має вулканічний ефект, а по-друге, вона не в змозі зберегти зв’язок зі своєю символічною основою. Деякі сучасні психоаналітичні теорії, які розглядають наслідки травматичного досвіду, включають концепцію про те, що пацієнту важко обробити або перетворити деякі частини свого досвіду (Eigen M., 1995). Дослідження, проведені Г. Крістолом (1988) щодо травми та емоцій, Д. Макдугаллом (1989) щодо психосоматичних розладів і Ф. Тастіном (1990) щодо аутизму, демонструють, що повний досвід складається з різних елементів, і це не завжди можливе поєднання досвіду. Б. Браун (1988) виділив чотири ключові аспекти досвіду, які можуть призвести до дисоціації: поведінка, емоції, чуттєве сприйняття та розуміння.
Ця концепція відома як модель дисоціації. Сьогодні термін «афект» має інше, більш спеціалізоване значення; його можна визначити або як довготривалий, короткочасний емоційний стан, або як вираження емоцій, почуттів і настрою. Важливо визнати, що серед давніх латинських визначень термін «афект» має значення «кінець», «місце» та «характер», усі вони пов’язані з первинним основним значенням цього терміну. У зв’язку з цим актуальною є теорія Е. Блейлера, згідно з якою особистість в першу чергу визначається її емоційними характеристиками. Тому причинами емоцій є травматичні ситуації, які виникають миттєво. Людина не може увійти в стан емоцій лише від спогадів про щось болісне. У цей момент повинна виникнути травматична та емоційно болюча ситуація, яка спровокувала стан.
У результаті були виділені найпоширеніші сценарії, що викликають афект: [2]:
травматична та небезпечна ситуація, яка може призвести до фізичної шкоди;
брак часу – важливо діяти швидко або реагувати в короткий проміжок часу;
раптове сильне роздратування людини, якщо у неї відсутній план у відповідь на цю ситуацію;
тривалий конфлікт чи емоційне напруження (розвиток конфлікту між потребою діяти та небажанням або нездатністю діяти);
індивідуальні особливості та будова їх нервової системи (нестійкість, рухливість);
вплив оточуючих (порушення особистої самооцінки і травма почуттів).
Від ставлення людини до події залежить багато чого, від ставлення залежить будова нервової системи кожної людини. Деякі емоції змінюються завдяки тому, як люди навчаються та розвивають позитивне ставлення до таких ситуацій. Досвід хронічної травми, яка викликає численні нейробіологічні розлади та негативно впливає на психосоціальний розвиток особистості, робить її більш сприйнятливою до розвитку численних психіатричних розладів у дитинстві, підлітковому та дорослому віці, зокрема проблем поведінки, афективних проблем, проблем тривоги, психоактивних речовин. зловживання, проблеми особистості та харчова поведінка [42].
Підходи до тлумачення та класифікації дитячих психічних травм є різноманітними та базуються на різних теоретичних концепціях. Деякі дослідники дивляться на ці травми з психодинамічної перспективи, акцентуючи увагу на впливі травматичних подій на психіку та підсвідомі процеси дитини. Інші зосереджуються на когнітивно-поведінкових аспектах, вивчаючи зміни у поведінці та мисленні після травматичних подій. Також існують суспільно-екологічні підходи, що розглядають вплив соціального середовища на виникнення та наслідки психічних травм у дітей.
Класифікація дитячих психічних травм може базуватися на різних критеріях. Наприклад, деякі дослідники класифікують їх за характером події, яка викликала травму, чи то насильство, природні катастрофи, втрата близької людини тощо. Інші можуть розглядати травму в залежності від віку дитини, її індивідуальних особливостей та реакцій. Ще одним аспектом може бути термін дії травми та її наслідки як для майбутнього психічного стану, так і для соціальної адаптації дитини. Деякі з підходів акцентують увагу на особистісних наслідках психічної травми, відзначаючи розвиток посттравматичного стресового розладу, депресії, тривожності та інших психічних порушень. Інші аналізують зміни у поведінці та соціальних взаємодіях, таких як агресивність, відмова від навчання, зниження самооцінки, ізоляція тощо.
Магістр